Лист до матері

7.

Останній лист.

Я випалю в собі будь-яку згадку про тебе.
Я вирубаю все своє коріння — тільки щоб позбутися тебе.
І зроблю це для себе. Бо тобі — байдуже.

Мені більше не цікаві ні твої виправдання, ні пояснення, ні мотиви.
Бо це вже не має значення.

Колись ти вибрала не мене. І тепер я теж вибираю — не тебе.

Ти не достойна навіть пам’яті про себе.

Знаєш, ти як фантомний біль: тебе немає — а ти болиш.
Але й фантомного болю можна позбутися. Треба лише уявити ампутовану кінцівку — й відпустити.

Отож, я відпускаю тебе.
Тебе більше не існує в моєму житті.

Ти думала, що зробила мені подарунок — дала життя.
Але це не було життям. Це було пекло.

Ти перетворила моє життя на пекло.

Але я відновлюсь із попелу.
Я перенароджусь.
Я вирвусь із цього кола.

Я більше нічого тобі не доводжу.
Я просто живу.

Живу — і пізнаю себе нову. Бо ще не пізно.

Подобається

#908 в Молодіжна проза
#301 в Підліткова проза
#1666 в Сучасна проза

Відредаговано: 08.01.2026