5.

Наступний лист.

Знаєш, ти ніколи не пізнаєш людину, яка стала для мене цілим всесвітом.
Ти не зможеш його зрозуміти.

Він щодня, крок за кроком, збирав кожну мою друзку й склеював уламки. Він — мій клей, який тримає мене купи. І водночас — той, хто ніжно й обережно знімав із мене кожну твою заборону, кожне упередження, кожне слово, кожну думку.
Щоб у цій горі мотлоху знайти мене справжню.

Він любить не за щось, а просто тому, що здатен любити.
Його не лякають мої недоліки. Він навчився жити з моїми «тарганами».

Для нього я — необроблений діамант, який усі інші викинули.
Його мета — обробити цей діамант, щоб він засяяв.

Хтось скаже: ідеальних людей не буває. Так, він не ідеальний.
Просто його тріщини пасують до моїх.

Ні, він не зробив мене «зручною» під себе, як багато хто думає. Він просто прибрав усе зайве.
Він навчив мене любити — і приймати любов.
Він дав мені стільки часу, скільки міг.

Лише він бачить у мені світло там, де я сама бачу лише пітьму.
З ним у мене завжди є вибір. Є свобода.

З ним не страшно впасти, бо він протягне руку, а не кине камінь.

Він уміє мовчати й уміє говорити.
Він уміє слухати — і чути.
Він уміє бути поряд — і не нав’язуватися.

Він ніколи не вимагав того, чого я не могла йому дати. Він уміє чекати.
Він — людина, що залишає слід у життях інших.

Він уміє тримати голову холодною, а серце — гарячим.

А решта — то лише зайві деталі.