3.

Третій лист.

У всі чорні дні мого життя ти жодного разу мене не захистила. Не заступилася. Не стала на мою сторону. Ти навіть не знала про них.

Насмішки в школі? Таке проходять усі.
Побиття? Значить, сама винна.
Завалила золоту медаль? Треба було краще вчитися.
Дизайнер? Який із тебе дизайнер, ти себе в дзеркало бачила? (А ти ж навіть не знала, ким я хочу бути).

Я навчилася прогинатися під світ, бажаючи того, чого хотіли, щоб я бажала.

І як за цим усім не втратити себе справжню? Я сховала себе дуже глибоко, у безпечне місце. А замість себе з’явилася слухняна дівчинка. Старанна учениця. Вихована і правильна. Та, що на кожне питання відповідає: «Ні, я цього не хочу, мені це не потрібно», — бо так було треба.

І зовсім неважливо, чого я насправді хотіла.

Троянди? Ні, я не люблю троянд. (А як можна любити те, чого тобі ніколи не дарували?).
Свята — це найчорніші дні. Яке б не було свято, воно завжди асоціюється з родиною, друзями, веселощами…
А це все під забороною. Тому треба вирвати з серця будь-яку теплу асоціацію зі святом. Треба ненавидіти їх. Заборонити.

Так багато заборон… Здається, все моє життя складалося з одних суцільних заборон.

Не можна солодкого — це шкідливо.
Не можна полуниць — буде алергія.
Не можна мати подругу — вона зрадить.

Мати має оберігати, а не контролювати.

І знаєш, я вже за звичкою й далі кажу, що в мене алергія, коли хтось пропонує полуницю. Хоч давно знаю — ні.