2.

Другий лист.

Знаєш, біля мене були люди. Вони приходили у моє життя, навчали, допомагали, залишали слід — а потім ішли. Вони вчили мене готувати — а не ти. Вони вчили фарбуватися й показали, що насправді я цього не потребую — і знову це була не ти.

Я не знаю, чому вони йшли. Чи, може, це я йшла від них — до своєї самотності, бо там було безпечно й спокійно. Як і всі мої починання — усі ці стосунки завжди закінчувалися.

Усе, що я знаю, я навчилася сама. З допомогою чужих людей.

Може, хтось вважає мене невдячною. Але я просто не вмію дякувати. Не знаю за що. Не знаю як.

Нічого в житті мені не давалося просто так. Як подарунок на день народження, наприклад.

А знаєш, яким би був мій найкращий день народження?

Я б прокинулася раненько — від того, що ти мене розбудила. Можливо, сказала б: “Дитинко, прокидайся. З днем народження тебе”.

Ти б не розповідала, як важко було тебе народжувати, чим ти пожертвувала, щоб мати дитину. Ти б просто сказала, що щаслива, що я є.

А потім ми пішли б гуляти. Гралися б разом. Може, навіть трохи робили того, що заборонено. Трохи порушували б правила — головне, що разом. Сьогодні все можна. Сьогодні ж день народження.

Можливо, був би торт, який ти спекла б уночі. Неідеальний, може, навіть трохи підгорілий, але — твій, а не магазинний.

Можливо, ти дозволила б мені запросити друзів. Справжніх — тих, кого вибрала я, а не ти схвалила. Щоб будинок був прикрашений, навіть якщо після свята залишиться безлад і сміття.

Мені не так важливі подарунки. Головне, щоб вони були символами. Маленькими нагадуваннями. Щоб не забути.