Лист до матері

.

«Ті, кого ми любимо, не зникають.
Вони стають тишею, що йде поруч.
Молитвою в наших пальцях.
Листом, що сам знаходить дорогу».

Передмова.

Мати, матір, матінко, мамо, матуся, ма… Скільки слів у нашій мові, щоб назвати жінку, яка дала нове життя. Але я знаю ще одне — “жінка, що мене народила”.

Мати — це та, що любить своє дитя понад усе. Навіть понад власне життя. Це та, яка ніколи не залишить його, навіть після смерті — буде оберігати, як янгол-охоронець. Ніколи не забуде, бо неможливо забути власну дитину.

І тут не про відстань. Можна бути на різних кінцях світу, але відстань не має значення, якщо двоє шукають шлях одне до одного.

Як би не складалися життєві обставини, мати завжди пам’ятає про свою дитину. Навіть не бачачи її, не чуючи, навіть коли вони сваряться чи взагалі не розмовляють.

Кажуть: мати покинула дитину… Може, в неї були вагомі причини. Але навіть залишивши, вона не забуде.

Бо забути — це значить викреслити. Поставити остаточну крапку, після якої вже немає продовження. А все інше — можна полагодити, виправити, відновити. Але як згадати те, чого не пам’ятаєш?

“Жінка, яка народила” — це завершена дія, після якої поставлена крапка. Лише вона може забути.

Але я хочу, щоб ти згадала про мене. Про свою дитину. Ні, не згадала — дізналася. Бо неможливо забути й згадати те, чого ніколи не знала.

Яніна Фенікс

Подобається

#909 в Молодіжна проза
#301 в Підліткова проза
#1663 в Сучасна проза

У тексті є: стосунки мами і доньки, пошук себе, зцілення

Відредаговано: 08.01.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись