Розділ 14. Дара. Шоу розпочинається

Я сиджу в невеликій переговорній кімнаті студії, стискаючи в руках паперовий стаканчик з кавою, яка вже давно охолола, але я все одно машинально роблю ковтки, ніби вона може мене заспокоїти. За вікном сіріє ранок, у склі відбивається моє руде волосся і напружене обличчя людини, яка ще вчора була простою студенткою, а сьогодні має прийняти рішення, яке може кардинально змінити усе її життя.

Адріан сидить навпроти, розвалившись у кріслі з таким виглядом, ніби ми зараз не збираємося обговорювати угоду, що може зруйнувати мені нервову систему, а замовляємо піцу. Він крутить у пальцях ручку, інколи кидає на мене швидкі погляди і одразу відводить очі. Мені здається, що він хвилюється не менше за мене, просто вміє це маскувати.

Ольга, його менеджерка, стоїть біля столу і розкладає папери з тією холодною зібраністю, яка властива людям, що звикли керувати хаосом чужих життів.

— Отже, — каже вона, не дивлячись на нас, — після вчорашньої пресконференції ситуація вийшла з-під контролю. Фанатки шаленіють, таблоїди вже малюють весілля і розлучення, а рекламодавці, як завжди, хочуть стабільності.

Я  ковтаю холодну каву, яка тут же./ немов грудка, застрягає в горлі. 

— І що це означає для мене? — питаю, ледь відкашлявшись.

Ольга нарешті піднімає очі.

— Це означає, що нам вигідно підтримати версію про ваш роман. Я зважила всі “за” і “проти”, і зрозуміла, що для кар’єри Адріана корисно якийсь час мати серйозні стосунки…

— Фейкові стосунки, — уточнюю я.

— Саме так, — киває вона. — На певний час.

Адріан тихо хмикає.

— Звучить, як нове шоу на стримінгу. “Зірка і його асистентка. Сезон перший”.

Я кидаю на нього погляд, у якому більше паніки, ніж роздратування.

— Тобі смішно, а мені ні, — кажу я. — Я не вмію грати на публіку. Може, не обов’язково це робити? Люди поговорять і забудуть, і все буде як раніше…

— Може, буде як раніше, а може. й ні, — спокійно дивиться на мене Ольга. — Але якщо ми цього не зробимо, хвиля хейту накриє тебе з головою. Це може засмутити твоїх рідних, віддалити друзів…

Її слова звучать як шантаж, хоча все сказано м’яко і майже співчутливо.

— Добре, — повільно кажу я. — А які умови?

Ольга посміхається так, ніби чекала саме цього питання, і підсуває до мене папку.

— Правила прості. Ви з’являєтесь разом на публіці. Робите спільні фото, відвідуєте публічні заходи,  даєте кілька інтерв’ю. Жодних різких рухів, ніяких скандалів. У приватному житті ви вільні, але без витоків інформації. Даро, ти маєш підписати угоду про нерозголошення…

— Від мене не вимагається інтимних стосунків? — я відчуваю, що червонію. Дивлюся тільки на Ольгу, чекаю, що вона скаже у відповідь. 

Адріан піднімає брови.

— Ей, я взагалі-то тут. Ви не цікавитесь, що думаю з цього приводу я?

— Саме тому я і питаю, — відрізаю я. — Бо у тебе може бути зовсім інше уявлення про фейкові стосунки. 

Ольга знизує плечима.

— Поцілунки, тримання за ручки можливі, якщо це виглядатиме природно. Але не обов’язкові.

Я зітхаю і нарешті опускаю очі на текст контракту. Юридичні формулювання пливуть перед очима, але сенс я вловлюю чітко.

— І ще одне, — додає Ольга. — Дарочко, ніяких почуттів бути не повинно. Я попереджаю, це для твого ж блага. 

Я криво усміхаюсь.

— О, з цим проблем не буде.

Адріан дивиться на мене уважніше, ніж раніше, і я відчуваю цей погляд шкірою.

— Не будь такою впевненою, Даро, — тихо каже він. — Життя любить кепкувати над надто категоричними людьми. 

 — Хто сказав, що я категорична? — я знизую плечима і ставлю свій підпис на обох екземплярах угоди про нерозголошення. — Я просто розважлива І якщо колись і закохаюсь, то точно не в рок-зірку з купою фанаток. 

 — Чудово, — Ольга аж сяє, беручи в мене один екземпляр угоди. — Другий можете залишити собі. Адріане, твоїм рідним теж не треба знати, що у вас все не по-справжньому. Ця маленька твємниця лише для нас трьох.

 — Звучить досить двозначно, — Адріан в своєму репертуарі, регоче і підморгує Ользі, але вона залишається незворушною. Я ж досі не вірю, що тепер для усіх буду вважатися дівчиною Адріана. Ущипніть мене, я сплю. Але при думці про “поцілунки і тримання за ручки” відчуваю хвилювання…

 — Що ж, люба,  — каже Адріан, раптом обіймаючи мене за талію, а я від несподіванки завмираю. — Не дивися так на мене, я не вовк, що збирається тебе покусати, а твій хлопець! Може, нам забабахати з цього приводу вечірку?..