Розділ 12 (ч.1)

(Лія)

Якась чортівня твориться! Я знову бачила Моніку поряд з коханим. Лише декілька її поглядів на Ніка змушували усередині все кипіти від страху за те, що цього разу історія може повторитись і я можу втратити мого Еванса. Щоправда, тон хлопця зруйнував усі погані думки, він з нею, очевидно, не просто говорить, вони сваряться.

Тяжко видихнувши, коли біловолоса покинула дім коханого, я спробувала вдати наче нічого не бачила, не знаю і не бажаю дізнаватись. Мені не хотілося псувати мого чудового настрою та бажала зробити таким же чудовим настрій мого брюнета. Хоч розумію, що я перегравала.

Легко переводила розмову до приємної романтичної атмосфери, що з легкістю б поглинула нас за лічені секунди, аж поки не згадала про Марка. Хлопець може застати цікаву картину, коли повернеться додому. А гарантувати, що наша пристрасть дозволить витратити невелику кількість часу на перехід до спальні - марна справа.

- Ти якась дивна сьогодні, - зачарував мене солодким голосом милий.

- Ти теж не менш дивний, - хмикнула до нього та повернула голову до коридору, де уже виднівся силует молодшого Еванса. Моє відчуття не підвело.

- Не заважаю? - байдужим тоном запитав Марк. Здається, когось він мені нагадує. Та сама легка посмішка, ледь підняті брови, наче від здивування, та холодний погляд, який просто ідеально пасує байдужому голосу.

- Напевно, ні, - аналогічно відповів Нік. Жах! Ніколи не думала, що родичі можуть бути настільки подібними навіть у плані характеру, щодо зовнішності взагалі мовчу.

- Я зранку дуже швидко втекла, тому з радістю загладжу свою провину, якщо ви, хлопці, будете не проти нормально поспілкуватись, - подивилась на обох братів. - і познайомити мене з твоїм братом, - затримала свій погляд на коханому.

Нік ледь хмикнув. А Марк здивовано підняв брови, мовчки кинувши погляд на брата.

- Що ти так дивишся? - першим заговорив коханий. Як діти малі...

- Нічого. Мені просто цікаво, як ця мила дівчина витримує твій поганючий характер? - посміхнувся інший Еванс. - Вона чарівна, а поруч така злюка як ти. Не дивно?

Приємно, все-таки.

- Ні, Марк, не дивно, - у відповідь посміхнувся хлопець на слова брата. Тепер я не зовсім розумію, вони справді мають доволі напружені стосунки чи лише вдають?

- Все-таки я радий бачити тебе за рік часу досить щасливим, а ти псуєш усе. Лія, радий знайомству, - брюнет знову повернув увагу до мене. Його легкість та спокій вдало поєднувались в Марку. Він стриманий та неконфліктний, майже як Анна, яку я знаю лише з короткої розмови. Нік більш запальний, що помітно відрізняє його від двох інших представників Евансів, з якими доводилось спілкуватись.

- Як щодо розмови за чашечкою кави?

Нехай я і не повноцінна господиня в цьому домі, але поки я і не зовсім гостя, тому роль господині все ж мені ближча. А також я не зовсім подумала, що уже вечір і в цю пору можу пити каву тільки я і Нік, адже це стало звичкою і кофеїн уже не так і бадьорить.

- Не люблю каву. Від чаю б не відмовився.

- Думаю, мама трохи чаю залишила, - долинуло від Ніка, який уже зник на кухні. - Так, ще щось є.

Доволі дивно зараз почуваюсь. Я зустрічаю гостя, який, по факту, в цьому домі менше гість, ніж я.

- Як ти з ним живеш? - подарував ще більшу білосніжну посмішку Марк.

- Не знаю, яким Нік буває з тобою чи в колі сім'ї, але зі мною він просто чудовий. Тому говорити щось погане про нього я не можу, - стримано відповіла я.

Як на мене, це правда. Нік справді зі мною інший, ніж з іншими та здається, що він лише зі мною такий.

- Тоді я радий, що поряд з тобою він інший. Значить, ти особлива.

- Навряд. Скоріше, він особливий.

Обговорювати власного хлопця з його братом - дивна ситуація. Але пора визнати, Марк відкритіший за Ніка та, як здається, більш допитливий.

- У тебе чудовий акцент. Звідки ти?

- Лондон, - коротко відповіла.

- Тоді все зрозуміло.

А молодший Еванс не відстає від старшого. Милий, харизматичний, красивий та знає підхід до дівчат. Певно, це у них сімейне. Щоправда, перша зустріч з Ніком була далеко не такою, як з Марком, але уже тоді цей хлопчисько забрав моє серце і вже не повернув. Дивлячись на Марка, я бачу в усьому Ніка. Жести, зовнішність, посмішка. Тільки він відкритий, молодший, з цілим серцем та світлою душею. Певно, це їхня головна та єдина відмінність. І думаю, що декілька років тому коханий був точно таким же, як Марк зараз.

- Так, що в тебе було з настроєм, коли я дзвонив останнього разу? - звернувся хлопець до брата, коли той повернувся до нас.

Нік аж зблід та легко закотив очі, а потім спокійно відповів:

- Думаю, Лія може тобі краще все розказати.

Хитра посмішка залишила слід на обличчі милого, а за мить він сів поряд зі мною та поклав руку на плече. Я мовчки обернулась до нього та зиркнула незрозумілим поглядом.

- Моя кохана вирішила налякати мене до смерті, так, мила? - відповів на той погляд Нік.

- Ну не зовсім.

- Зовсім.

Брюнет торкнувся моїх пальців та переплів їх зі своїми. Він ревнує чи що? Нахабна посмішка та раптова доброта хлопця - звична його реакція на нестандартні ситуації. Ревнощі теж сюди входять.

- Лія просто трохи втекла, налякавши усіх знайомих, друзів та рідних, а потім шокувала раптовою появою, - відповів за мене хлопець, а я тільки видихнула та легко підняла кутики губ в непомітній посмішці.

- Це супер. Здається, після Вероніки пройшло не так багато часу, але я щасливий бачити тебе не самого.

Вероніка... Знову це ім'я не дає нам спокою. Не скажу, що воно дратує, але легкий осад лишається в душі після нього. Досі не можу прийти до тями, що Нік кохав не лише мене. Це не зовсім ревнощі й не образа. Скоріше, небажання змиритись з тим, що я не знаю усього.

- Так, я теж радий, що чорна смуга в моєму житті нарешті скінчилася, - долинуло від коханого та я дещо напружено посміхнулась у відповідь. - До речі, ти запитував мене щодо того, як влаштувати побачення.