Розділ 28

(Нік)

Відкриваю двері мого будинку і недбало кидаю ключі на стелаж біля входу. Ох, як довго мені ще мучитись у цьому домі з цими дурними спогадами! А нічого не зробиш, бо продати цей маєток зможу ще не скоро. Єдине, що рятує мене від того, щоб не зійти з розуму - Лія. Моя кохана злючка.

Впевнений, вона підкорила моє знищене серце ще тоді, коли вперше побачив її. Моя незалежна сильна дівчинка. Така схожа на Вероніку... Але така інша. Поруч з нею усе стає просто не потрібним. І ще я обожнюю її різкі зміни настрою, але сьогодні з нею щось було не те. Здається, вона ображена на мене за щось, але, чорт візьми, її логіку зрозуміти неможливо.

І заради того, щоб не давати їй приводів сумніватись у мені, ми стали нормальною парою. Але як ми будемо повністю чесними, якщо моє минуле ще досі не дозволяє мені бути щасливим. Я винен перед Ронні. А мої відносини з Лією виходить зрада? Та ще й запропонувати бути разом у таку пам'ятну дату...

Нік, ти мудак. Ти ж знаєш, що щасливим тобі не бути! Тоді навіщо? Я кохаю Лію і знаю, що це взаємно, але... Я не знаю. З таким, як Том, їй було б краще. Він не має таємниць минулого, не мусить обирати між щастям і спогадами. А своїм минулим я можу причинити біль Лії. Я бачив переляк у її очах, коли вона дізналася про мою спробу самогубства. Через це я маю максимально відгородити її від усього, що може вона дізнатись.

Хоч вона має знати правду, але їй буде важко прийняти минуле, моє минуле. Вона буде проводити якісь паралелі між собою й Веронікою і жаліти мене. А це просто жахливо!

З робочого стола в кабінеті дістав цілу теку з фото. Це буде боляче, хоч пройшов уже рік. Я мазохіст на підсвідомому рівні, але розумію, що інакше не можу. Тільки зараз зрозумів, що Лі повернула мене до нормального життя і майже весь час я не згадував Вероніку.

Білі кучері спадають на тендітні плечі дівчини, сірі очі зачаровують, а постійна усмішка і ямочки на щоках нагадують, за що її покохав...

Все ж я зрозумів, що минуле з часом не так болить. Час лікує та одночасно знову кидає новий виклик. А мені так соромно, що пройшов ледь рік і у моєму серці уже Лія. Мені соромно перед Веронікою, але нічого не можу зробити. Я виконаю дану обіцянку, але не думав, що так швидко.

В кишені почув рингтон мого телефону. О, щось Алексу від мене потрібно так пізно.

- Привіт, - бадьоро говорю в телефон.

- Привіт. То що ти там, завидний холостяк уже не такий і холостяк? - позіхаючи говорить хлопець.

- Щось типу того, але настрій все одно ніякий.

- Ох так, тепер з затятих гультяїв перетворитись у романтиків не так і весело? - певно, посміхнувся Алекс. От зараза, підколює мене.

- Ні, мене трішки хвилює Лія, щось з нею не так було, коли ми прощались, - сумно відповів я і зібрав назад фотографії у теку.

- Це нормально, ви тільки стали парою і відчутна якась відповідальність чи що... - розмірковує друг.

- Можливо.

- Та точно. Так говориш, наче я не розумію. До речі, Ентоні від тебе не відстає, його неприязнь до Моніки, через їхню останню сварку, раптово змінилась на пристрасть. Робимо ставки? - завзято сказав блондин.

- Не знаю, але, сподіваюсь, він не буде сліпим і швидко зрозуміє, що вона ще та змія підколодна. За стільки років, скільки її знає, міг це вже безліч разів зробити.

- А раптом? І тоді з нашої компанії лише я матиму статус самотнього серцеїда, який шукає ту єдину. А, пам'ятаєш, думали буде навпаки.

- Ох Джулі... Як же дівчина тобі мізки промила, щоб ти аж так був упевнений, що лишишся холостяком? - почались жарти й з мого боку.

- Та не знаю. Вона класна, але батько мій вибір не прийме.

- Чого б це? Містер Блейк не такий уже й деспот. Чи причина в Джулі?

- Не в ній, а скоріше в поглядах на світ моїх батьків. Але скоро сам усе зрозумієш.

- Скільки тебе знаю, а все одно не перестаю дивуватися. Познайом з нею нарешті. Не заберу твою Джулі, - уже посміхнувся я.

- Колись познайомлю. Завтра зранку зустрінемось? - неспішно проговорив Блейк.

- Не проти, - так само відповів я. - Тоді до завтра.

- До завтра.

До ранку я лежав і не міг заснути, щось було не так. Не вистачало когось... Лії. Моєї Лії. Якась ледь відчутна тривога закрадалась у душі. Згодом я зовсім перестав знаходити собі місце. Дзвонити їй не став, бо був упевнений, вона спить. І якщо я їй подзвоню серед ночі, то дівчина тільки почне хвилюватись сама.

Але, чорт, що таке? На годиннику уже 2:11. Добре, не спати, так не спати. Випивши ще чашку еспресо, я сів за ноутбук. Не можу спати, так використаю цей час з користю.

Уже зранку отямився сидячи на дивані з ноутбуком, який уже вимкнувся і дивом не впав на підлогу. На годиннику були видні цифри 6:56. Оце так поспав! Ще такого дурного стану в мене не було.

Щось не так! Щось зовсім не так! Уже починаю справді нервувати я. Певно, такого не було в мене давно... Рік... Цілий чортів рік... І того разу це було недарма.

Тільки дійшло, що це не просто так, я миттєво вибіг на подвір'я, захопивши ключі від машини. Один раз проігнорував це. Вдруге я не маю права.

Серце шалено колотилось, а я уже намагався подзвонити Лії. Чорт! ЧОРТ! Абонент поза зоною досяжності! Лі, та візьми ж ти телефон. Певно, я порушував усі можливі дорожні правила хоч би встигнути.

Уже за декілька кварталів від кампусів нашого університету, радіо, що зазвичай вимкнене, сповістило новину:

"В одному з корпусів студентського містечка вночі сталась пожежа. Попередня причина - несправність електромережі..."

Чорт! А це ще що таке? Ні, ні, ні! Це якась помилка!

"... За наданими даними, є жертва. Дослідивши кімнату, з якої й почалась пожежа, то усі особисті речі постраждалої на місці, а дані надані знайомими й близькими підштовхують лише до однієї думки... "

Це не вона! Це точно не про Лію! Максимально заспокоював себе я. Телефон знову задзвонив. Хто б це не був, він невчасно.