Розділ 25

(Лія)

Квітень... Такий чарівний місяць... А ще й виявляється й тим, що в Ніка День народження саме у квітні. Але ще б цей конспіратор сам зізнався. А то все доводиться самій дізнаватись та шукати. Але тут мені трішки Алекс допоміг, за що я йому безмежно вдячна. Ну хоч хтось допомагає мені з цією ходячою загадкою. Бо вже давно б з розуму зійшла з його логіки.

*3 дні тому*

- Мег, досить, - шикнула я на подругу, яка черговий раз ледь не викрила мене. Чесне слово, вона пилитиме мій мозок ще довго.

- Я просто дивуюсь, як я досі не зрозуміла що між вами. Причому, ігноруєте ви одне одного максимально, аж навіть занадто.

- Так все, досить обговорювати моє особисте життя, - я одягла легкий кардиган і, взявши сумку, попрямувала до виходу з аудиторії.

- Ви навіть ідете з університету в різний час, щоб не перетинатись? - сусідка не лишала можливості хоч трохи подумати про навчання, бо завжди усе зводиться до мене з Ніком. О Боги, за що мені це?

- Так, це все, що ти хочеш знати? - втомлено відповіла я, а Меган просто проігнорувала це питання.

Я повернулась в сторону дівчини й побачила мою "любу конкуренточку" - Моніку, яка чітко дивилась на мене і, здається, думала про щось. Потім блондинка ледь посміхнулась та, як я зрозуміла, хотіла поговорити.

- Мег, я наздожену, - брюнетка мовчки подивилась на мене, потім на блондинку і сказала ледь чутно:

- Чорт, а з нею ти хоч останнім часом не стала кращою подругою?

- Ні... Розповім потім, - рушила в сторону моєї "давньої знайомої". Спілкуватись з нею я зовсім не хотіла, але якщо "міс Егоїстичність" навіть подивилась на мене, то точно щось важливе. Але, не сумніваюсь, ми варті одна одної.

- Привітик, - зверхньо подивилась на мене дівчина, ну а як же... Все ж у нас неоголошена війна за Ніка.

- Привітик, дуже рада тебе бачити, - подарувала не більш щиру посмішку їй.

- Не думала, що скажу це, але дякую, - ну так. Що б ти без мене робила.

- І тобі дякую за збережену таємницю.

- Ви досі разом? - хмикнула співрозмовниця, явно натякаючи на мене з Ніком.

- Так, - а в душі аж теплом відізвались ці слова. Так, ми разом!!! Хочеться нарешті розкрити всі карти, та й умови зараз надто сприятливі, але ще не час. Ще зовсім трохи.

- Щоправда, не знаю що він у тобі знайшов, але поважаю вибір Ніка.

- А що знайшла в ньому ти, чого не помітила б я? - питання не з легких, але мені надто хотілось почути її відповідь.

- Він має одну таємницю, яка заважає будувати нам відносини, і якби не вона, то навряд би він і подивився у твою сторону. А ти цього не знаєш і... певно, ніколи не дізнаєшся, - вона востаннє зневажливо поглянула на мене, а потім розвернулась і пішла байдуже цокаючи підборами.

Ну те, що хлопець має ще безліч таємниць я знаю. Не знаю тільки чи зможуть вони не заважати нам, як завадили його відносинам з Монікою і чи були вони узагалі? Чи все ж проблема набагато більша, ніж здається?

Чорт! Наші відносини схожі до якихось турецьких серіалів, де кожен має свої скелети в шафі, які й не дозволяють нарешті бути разом. Чи типові книги про кохання, де завжди варто пройти величезний шлях, а лиш тоді... Та й те не завжди. Є ж книги й без хепіенду. От це мене трохи лякає. Наша історія теж може не мати щасливого фіналу. Ні, наша історія матиме щасливий фінал. Точно! І жодних більше думок про погане.

Ой, Меган я вже не наздожену. Менше часу потрібно витрачати на такі роздуми. Ну і чудово. Пройдусь в тиші й спокої. Буду брати максимум позитиву з того, що відбувається.

А навчальний рік майже пройшов... Іду такою знайомою дорогою і згадую як восени листя опадало, а зараз все лише починає квітнути після холодної зими. Пам'ятаю як вперше зустріла Ніка, як ішла під дощем в легкій сукні, коли моє серце робилось на уламки, безліч спогадів за цей рік. Лише один навчальний рік...

А як все змінилось з вересня... Все стало майже так, як я цього хотіла. Щоправда, тепер відносини з мамою відновлювати на найближче століття. Вона на мене досі ображена, хоч не зрозуміло чому. Тобто, зрозуміло, але не думаю, що це надто велика проблема. Останнім часом вона більше не отримує дзвінків з погрозами, більше не потрібно перейматись за щось. Але... Ось таке у нас "але".

Телефон завібрував у сумочці. Чорт, кому я зараз так треба. Нехотя дістаю телефон і дивлюсь на екран, де висвічується напис "Невідомий номер". Минулого разу до добра це не привело.

- Алло, - промовляю нарешті я.

- Лі, привіт, - з того боку чую чоловічий голос, але якийсь знайомий.

- Привіт, - невпевнено говорю і все ще не розумію кому.

- Вибач, не представився. Це Алекс, - ааа, он хто. Звідки в нього мій номер? - Нік мені дав твій номер на випадок, якщо я не зможу до нього додзвонитись, - пояснив хлопець, наче прочитав мої думки.

- На жаль, він зараз не зі мною.

- Тоді мені дуже потрібна твоя допомога, - оце так. Ще з Алексом справ не мала.

- Окей, і яка ж? - спокійно запитала я.

- Можемо зустрітись десь за пів години? - пів години? Та нууу.

- Наче так. Де?

- Пам'ятаєш ресторан той, що зовсім неподалік клубу, де ми були минулого разу? - ага, ще б я усі ресторани пам'ятала.

- Якщо чесно, ні.

- Окей, можемо зустрітись біля того клубу?

- Так, дорогу пам'ятаю.

- Тоді до зустрічі.

Оце так. А чому він Ніку не міг додзвонитись? Відразу набрала номер хлопця, але справді "абонент зайнятий або відхилив виклик". Але нічого, справ на вечір багато не маю, тому зустріч з Алексом точно ніяк не вплине. Головне, щоб Нік не почав ревнувати. Йому й так несолодко, що мене ділить разом з Томом.

Через двадцять хвилин я вже була в домовленому місці, а хлопця все не видно. За пару секунд поряд паркується новенька сіренька модель Ауді, а з неї виходить Алекс. Боже, мене, здається, заводять хлопці у костюмах, бо він виглядає просто ідеально, хоч блондини - не моє.