Розділ 24

(Лія)

Моє повернення в Нью-Йорк не стало феєричним, а можна сказати, взагалі ніхто ніяк не відреагував. Том, як зазвичай проводить вільний час з батьками та наше спілкування зійшло до рідких СМС та розмов в університеті. А от з Ніком відносини лише покращуються.

Тепер у будь-який день тижня я можу отримати повідомлення з назначеним часом зустрічі. А іноді не просто повідомлення, а записочки чи коли "випадково" проходимо одне повз одного, то він тихо скаже час чи місце зустрічі. Це занадто мило! Я полюбила ці сюрпризи дужче усього на світі та з цікавістю чекаю наступної пригоди.

Згадую попередні та не можу не посміхатись. Прогулянка вечірнім містом з морозивом, теплі розмови в затишних кав'ярнях, найкрутіші вечірки та концерти. Здається, завдяки хлопцю я бачила місто по-іншому. Я бачила його таким, яким бачила Париж, Венецію та безліч романтичних куточків. А тепер цей список поповнює Нью-Йорк. Мій рідний Нью-Йорк, саме те місто, де навік моя душа. Тільки завдяки Ніку.

Отримавши нове повідомлення, на радощах спішу до кампусу, щоб якнайскоріше зустрітись з Ніком, а перед тим встигнути зробити завдання. Як-не-як навчання не варто забувати навіть коли ти окрилена коханням.

Перед самісіньким виходом з університету помічаю жіночку, яка намагається до когось додзвонитись і нервово ходить туди-сюди. Їй років п'ятдесят, волосся, пофарбоване в каштановий, ледь торкається плечей, помітні легкі зморшки та невисокий зріст. Певно, когось шукає.

- Пані, вам чимось допомогти? - миттєво запитала я. Вона підняла на мене очі, а вони такі глибокі, зелені, такі знайомі.

- Хотіла запитати, не знайомі ви випадково з Томом Паркером? - оце так! Як пощастило.

- Знайома. Учора він поїхав до батьків, за його словами, принаймні, - відповіла на це я, бо вже не була впевнена в словах хлопця. Жінка видно здивувалась та озирнулась навкруги.

- Він не міг приїхати, бо казав, що весь тиждень проведе разом з якоюсь Лією, - мене аж перетрусило зі злості на хлопця. То він все ж виходить мені брехав?

- Рада познайомитись, я - Лія Тернер, - миттєво випалила й спостерігала за реакцією пані.

- Я Сюзан Паркер, - мовила жінка та я ще більше здивувалась. Ось це і є пані Паркер. Цілком здорова жінка для свого віку, та й нічого не показує, що вона хворіє на щось смертельне.

- Том майже весь час їде додому до, як він говорить, хворої матері й мені здається, що кожній з нас він щось недоговорює, - зробила припущення.

- Чесно, я шокована, бо він востаннє приїжджав на Різдво, а перед тим, коли я підвернула ногу, але тоді де ж він? - розгубилась Сюзан.

А в мене в голові спливли спогади. Хлопець казав, що лишиться вдома на Новий рік і Кейт також відмовилася від пропозиції. Потім не раз я помічала їх поруч, та й саме тоді, коли він "їхав до батьків" Кейт теж кудись зникала! Чорт! Мене весь час водили навколо правди, а я не бачила її, бо була засліплена любов'ю... До Ніка...

Ну що ж, чудово все складається, ми квити. Наче разом, а зраджуємо одне одному по-тихому. Ну й нехай шоу продовжується, а коли потрібно буде, то використаю це для власної вигоди.

- Даруйте, мушу йти, - сказала жінці та прийняла виклик від Меган.

- Лі, мені потрібна твоя допомога, - відразу мовила подруга. Я не відразу зрозуміла, що вона хоче, але слухала далі.

- Так. Що?

- Ти просто повинна пояснити мені увечері сьогоднішню лекцію Роберта,- оце так! А в мене зустріч з Ніком. Ну, якщо вибирати між хлопцем і подругою, то я б обрала подругу, але проблема, що не знаю коли я знову зможу зустрітись з Ніком.

- Мег, вибач, але маю інші плани на цей вечір, - відповіла на прохання дівчини.

- Я думаю, ти рано повернешся, то поясниш, як прийдеш?

- Як прийду, так. Я можу зараз тобі пояснити, але, як розумію, ти зараз з Генрі?

- Так, ну тоді чекатиму тебе увечері. Навіть о третій ночі ти не зможеш спокійно заснути, поки не поясниш. Дякую наперед, - прощебетала сусідка та скинула виклик. Як же це в її стилі.

Цього разу я маю встигнути зробити усе в планах, бо зустрічаюсь з Ніком лише о десятій. Відчуваю, Меган може щось запідозрити, бо з Томом ми не проводимо так пізно час, а Нік, як і я, більше любить ніч, ніж день.

Що ж цього разу? Замріяно дивлюсь на наше фото на заставці ноутбука. Ви б сказали, що це дуже помітно, але ж це лиш мій ноутбук і ніхто сюди не заглядає, попри відсутність паролю. Ми такі щасливі...

Єдине нормальне селфі разом з ним. На решті ми такі смішні. Он тут він неочікувано поцілував мене, а я ненароком розлила на себе коктейль, там я заплющила очі, на іншому ми робили якісь дурнуваті вирази обличчя, далі фотка Ентоні, що вона тут робить? Це коли ми попросили сфотографувати нас разом, то він спершу зробив безліч смішних фотознімків свого обличчя, а лиш потім декілька фоток з нами.

Гортаю галерею і не помічаю як почала гризти ручку. Фу, пластмаса не найкраща річ для вираження щастя. Увімкнула спокійну музику і почала робити деякі завдання, бо завтра в університет знову. Не п'ятниця сьогодні, а шкода.

Тільки надворі почало сутеніти, як на телефоні заграла мелодія "lovely" Біллі Айліш. Саме вона й стоїть у мене на будильнику, який я ставлю декілька разів на день, щоб не забути нічого.

Накидаю шкіряну куртку на плечі та йду надвір. Тільки тепер мені не потрібно перейматись, що Том може мене якимось чином помітити чи дізнатись, що я з Ніком. Тепер байдуже, бо брехню я ненавиджу. Якби мовчав чи відходив від відповіді, то нічого, але сенс брехати, як ми можемо бути щасливі, але не разом? Не бачу. Просто не бачу.

На місці, де ми зустрічаємось, я, як завжди, уже помічаю Ніка, який щось пише комусь в повідомленнях. От же, здається, саме у нього британська пунктуальність, а не у мене. Бо я щось через наші нічні прогулянки почала на пари з запізненням приходити.

Хлопець прекрасний, як зазвичай. Навіть його мінімалізм мені дуже подобається. Чорні джинси з дірками на колінах і біла футболка, та й інше йому не йде. Хоч футболку я б прибрала взагалі. Стоп, думки кудись не туди пішли. Поруч я втрачаю нормальне мислення і в мені прокидається щось незрозуміле і хтиве.