Розділ 22

(Лія) 

Ранок мій був не з найкращих. Голова розколюється, очі відкрити не можу. Здається, зараз помру. Та це було б краще, ніж те, що відчуваю зараз. Та ще й до цих всіх "прекрасних" моментів дуже хочу пити.

- Доброго раночку, моя неп'юща подруго, - почула я зовсім поруч. Голос Ніка відбився ехом у мене в голові і я наважилась відкрити очі.
- І тобі доброго, - буркнула я. - принеси мінералки! - поблагала за мить.
- Окей, - хлопець зник кудись, а я знову заплющила очі. Невже вчорашня, точніше сьогоднішня, гра була не сном? Виходить, ні. 
- Тримай, - мій приятель подав мені склянку мінеральної води. Кайф! Для мого стану це просто спасіння.
- Дякую,- я поглянула на Ніка. - Ти ж вчора також з нами пив, чому з тобою усе добре? - прохрипіла невдовзі.
- Якщо коротко, то ту кількість, яка для тебе уже захмарна, для мене ще не грань. Але погоджуюсь, голова трохи болить,- він сів поруч.- ти така мила, коли п'яна. - оце так комплімент... Навіть сказати нічого.
- Тобто? - мене прямо розпирало з цікавості, бо я нічогісінько не пам'ятаю. Головне, щоб не осоромилась перед друзями, то було б жахливо.
- Спочатку полізла до мене цілуватись та з іншими непристойними проханнями, а потім просто заснула у мене на руках. На щастя, нічого такого. Хоч для тієї кількості алкоголю ця реакція просто ідеальна,- чорт, що ж я могла такого наговорити йому? Заснути - то таке, а от чи не здійснила я хоч одне з тих "непристойних" прохань?
- А що я в тебе просила? - запитала я уже з цікавістю.
- Повір, багато чого. Але поставити декілька зайвих засосів на моїй шиї ти змогла, - хлопець вказав на декілька слідів на шиї. От же чортова текіла!
- Між нами щось було? - відразу охопила паніка мене.
- Ні, лише поцілунки, - тихо видихнула. - а ти пропонувала, між іншим.
- Дякую, що ти був при свідомості.
- Завжди будь ласка. Але чому ти так переживаєш з цього приводу? Ну, одна випадкова близькість, думаю, не значила б нічого, якщо ти вже так боїшся, що Том щось дізнається, - як тобі легко говорити. Перший раз хочеться запам'ятати.
- Ні, не через це, - заперечила я.
- Боїшся вагітності? - знову запитав хлопець, а я заперечно кивнула. - Справді? - знову здивувася Нік, але я не зрозуміла чому.
- Що "справді"?
- Ти ще незаймана? - чорт, так. Але не з тобою ж це обговорювати. От же ці хлопці... 
- Навіть якщо й так, то що це змінює? - перепитала у нього я.
- Та нічого, тепер розумію твоє хвилювання з приводу усього. Моя маленька дівчинка, - я вже хотіла огризнутись, але потім зрозуміла, що зараз мені аж ніяк не хочеться витрачати зайву енергію на безглуздий конфлікт.
- Ти ставитимешся до мене, як малої дитини? - запитала я.
- Ні, як завжди. Яка мені різниця? Нехай Том за це переймається.
- Навряд він до цього дійде, - вже посміхнулась я.
- Ти недооцінюєш його сили, - уже засміявся Нік.
- Та ні. Мені не вистачає поцілунків, дотиків, спонтанності. Усе доводиться випрошувати, - скоро я замовкла, бо зрозуміла, що сказала зайвого. 
- Тобто ти зі мною лиш через це?
- Ні. Я просто дурепа, - знизала плечима. - Не можу визначитись чого хочу.
- Ну, тут вже як подивитись. Якщо прагнеш водити когось за носа й керувати ним, то лишайся з Томом, - посміхнувся Нік. 
- А якщо я цього не хочу? - запитала я, хоч розуміла, що зараз просто зруйную усі міфи про кохання з Томом, але мені вже байдуже, втомилася брехати. - Хочу пристрасті, шалених поцілунків, що лишають сліди ще довгий час, трохи грубості, можливо, безсонних ночей та просто небайдужості та щирості, - мовила тихо.
- Давай почнемо усе знову. Бо, якщо чесно, мені теж не надто до вподоби ті крашені фіфи, які заради безлімітної банківської картки підуть на все. 

Не можу повірити, що чую це. Я надто погано готова до такого, але цього дуже хочу. Хочу почати усе знову. Без давніх образ, недомовок, брехні. Вже довгий час я не можу бути щирою. Постійно тримаю себе в якихось рамках, які не дозволяють зробити те, чого хочу. Нехай воно нелогічне, але це буде краще, ніж жити за стандартом інших. 

- Давай, - невпевнено відповіла я.- Тільки, щоб ніхто про нас не знав. 
- Тобто? - хлопець подивися на мене, піднявши брови догори. 
- Нехай ми на очах у всіх будемо лише друзями, а коли самі, то тими, ким є насправді. Впевнена, будемо мати чимало ворогів, тому хай краще не знають, що є таке "ми". 
- Давай, - хлопець торкнувся моєї руки та наші пальці знову сплелися разом, як було колись. Не хочу його відпускати. Ніколи... Що ж, Нік Еванс, ти отримав другий шанс, так само, як і я. 

Тільки щойно помітила, що я заснула у вчорашній сукні. Варто переодягтись і привести себе до ладу. Піднятися з ліжка було неважко, а от дійти до ванної, коли крутиться голова - не так вже й просто. 

Чорт! Волосся трохи заплутане, помада змазана, тіні зовсім витерлись, добре хоч водостійка туш пройшла перевірку. Не прям жах, але такого і злякатись можна.

Потім мій погляд опустився до рівня плечей. Можна починати пригадувати ненормативну лексику. Плечі і шия майже повністю в слідах від поцілунків. Як замаскувати таку кількість засосів? Чорт, не знаю. 

- Нік, ти зовсім учора знахабнів? - запитала поглядаючи на ці сліди. 
- Помста, люба, помста, - з'явився хлопець біля дверей ванної. - Але ти була не проти. 
- Мало чого ще я була не проти. Ти просто скористався мною! - почала кричати на Ніка я. 
- Нічого я не робив. Декілька поцілунків - не злочин,-він склав руки на грудях. 
- Декілька? Ти серйозно!!! - уже закипаю від злості. 
- Заспокойся,- та як тут заспокоїтись? 
- Заспокойся??? Нік, ти... 

Хлопець миттєво опинився зовсім поруч та поцілував. Ну так, це єдиний метод заткнути мене. Притиснути до стінки та цілувати аж поки не набридне. Та як мені ці поцілунки можуть набриднути, як я залежна від них.

Мені не вистачало Ніка так довго, а тут просто надлишок і я розчиняюсь в почуттях повністю. Я втрачаю здатність тверезо мислити і прагну бути поряд з ним.