Розділ 20

(Лія) 

Мама так і не прийняла рішення щодо прикраси, але зараз мені не до цього. Штат Колорадо, гори, сніг, зустрічайте мене. А також Меган, Генрі, Брітні, Макс, Нік та ще багато знайомих, з якими ми святкуватимемо Новий рік. 

А найперша, кого я зустріну ще в аеропорту, це Меган. Склалися обставини, що ми прилетіли майже одночасно і я мусила чекати подругу ще двадцять хвилин. Ми найперші опинились тут, бо решта приєднається вже ближче до самої вечірки. А зараз лише двадцять дев'яте грудня, тому удвох можемо дослідити місцевість та дізнатись море цікавинок про це містечко.

- Привіт! - ледь не кинулась в обійми подруга. 
- Привіт! - відповіла я. Дівчина ніколи не перестає усміхатись і зараз не виняток. 

Наш маршрут пролягає до містечка Вейл, що за годину їзди на автобусі від аеропорту. Зовсім недовго, але дивлячись на це усе, заметене снігом, новорічний настрій просто ідеальний. Холодне зимове повітря трохи обпікає легені, а дрібні сніжинки летять з неба до землі, встилаючи усе білим покривалом. 

Ніколи не думала, що зима буває аж настільки сніжною. А виходить, що буває. І мій перший новий рік з новими друзями та ще й далеко від дому. Я трохи радію, що цей рік добігає кінця. Я мала багато приємних моментів, але все ж чимало й негативу, який має залишитись в цьому році, а в майбутній піду лише з гарними емоціями. 

Але ж як туди піти, як останні миті цього року проведу разом з тим, кого обіцяла забути? Не знаю. Сподіваюсь, мені вистачить сили волі не просити в нього вибачення за, раніше сказані, слова. Я, можливо, наговорила дурниць, але ось так просто цілуватись з іншою у мене на очах - верх нахабності. Але про що ж я. Ми навіть не були парою. 

Під легкий ностальгічний смуток ми прибули до місця призначення. Зовсім неподалік, за словами Меган, розташований той будинок, який вони з Брітні забронювали. Тому дівчина набрала номер таксі та мовила якусь вулицю, де повинно бути наше житло. Всі 10 хвилин дороги я оглядалась по сторонам за скло. 

Нарешті ми на місці уже точно. Будинок розташований неподалік від початку вулиці, яка веде до головної дороги, а з іншого боку ліс. Позаду будівлі видніється величезна територія з соснами та ялинами, а з іншої сторони мила вуличка. Сам будинок чималий, та й дуже гарний. Чесно, орендувати житло такого типу набагато дешевше, ніж жити в готелі біля самого гірськолижного курорту. Хоч тут і до сніжних гірок далекувато, та я й не проти. 

В самому центрі містечка завжди якась метушня і багато людей, а тут так спокійненько. Мені подобається. Подруга покружляла навколо нашого новорічного житла і усміхнулась, здається, знайшла ключ, який мали залишити власники, бо дівчина сплатила передплату ще в Нью-Йорку. 

Всередині будинок ще просторіше, ніж здається. Велика зала, кухня, декілька гостьових кімнат на першому поверсі та сила-силенна їх на другому. Я відразу піднялась на поверх вище та помітила вихід на терасу з коридору. З будівлі можна було спостерігати задню сторону подвір'я, поруч з яким виднівся ліс. 

Та тут узагалі відпадно! Я пройшлась другим поверхом і мій погляд спинився на одній кімнаті. Двоспальне ліжко стояло біля стіни, зліва від входу. Справа була особиста ванна кімната з туалетом. І вікна... Мої улюблені панорамні вікна, та ще й з виглядом на природу. Це просто дивовижно. 

Лиш зараз я помітила, що досі не зняла куртку, тому швиденько спустилась на перший поверх і, лишивши її, прихопила валізу і занесла до цієї кімнати. Вибір Меган зупинився на сусідній кімнатці, але з терасою. Ну, тераса з коридору зовсім поруч, тому нічого страшного. 

Швиденько розклавши всі речі, ми вирушили на пошуки супермаркету. Не померти ж нам з голоду. Поки шукали супермаркет, поки купили усе, що потрібно, то настав пізній вечір. 

- Меган, може не варто було стільки всього брати. Нас тут поки лише двоє,- сказала я по дорозі додому. А в руках у мене два нормальних пакети і в подруги два таких же. 

На дворі уже сутеніло, а ми повертались до будинку. Не можна було взяти таксі, бо "давай пройдемось". Ще й рукавички забула. А в руки то холодно. Мороз нікого не щадить, особливо, мене. 

- Та тут недалеко. Тим більше, не так багато ми й набрали, - відповіла подруга з більшим ентузіазмом, ніж у мене. 
- Я думаю, чимало. А зважаючи на кількість алкоголю, то ти спитись уже сьогодні хочеш? - промимрила я і поглянула на будівлю, яка вже на відстані ста метрів від нас. 
- Ні, трохи сьогодні, трохи завтра і так до Нового року. Підготовка до великого свята, - з радістю мовила дівчина. Мені б її настрій. 

Щойно ми переступили за поріг, то я видихнула та зраділа, що ми вже тут. Але, певно, стрибати від радості рано. Чому тут так холодно? Я підозріло глянула на сусідку, яка зрозуміла в чому справа. 

- Ми опалення не ввімкнули, - знизала плечима дівчина і повільно рушила в сторону лічильника, що знаходився в якомусь маленькому підсобному приміщенні. 

Я в цей час почала розкладати покупки та далі досліджувати будинок поглядом. Коли ми повечеряли, то сиділи біля каміну та спостерігали за граючим полум'ям всередині, закутавшись в пледи. 

Спокій порушив телефон Меган. Дівчина радісно мовила назву вулиці та, здається, готова була танцювати від щастя. Зрозуміло, певно, в Генрі вийшло зарання приїхати от вона й радіє. А от мені з Томом не надто пощастило. Зустрінемось лише перед самим навчанням. 

За хвилин двадцять сусідка вже стояла на порозі та обіймала свого хлопця, а на вулиці чекали Макс з Брітні, яка постійно на щось скаржилась:

- Лі, уявляєш. Наш рейс перенесли на пізнішу годину, бо погода була сумнівна. А так мали б ще час побачити це місто вдень. 
- Не так вже й страшно, - заспокоїв дівчину Макс. - Але ж вже тут. 
- Меган, досить, - уже благав Генрі, а подруга й не думала відчіплятись. Видно, що скучила. За тиждень наче не повинна була, але після тієї сварки вони стали трохи ближче і тепер сумують за хвилину, проведену не разом.