(Лія)
Піднімаюсь сходами до кімнати. Все спокійно, нічого підозрілого немає. Нарешті, нормальне життя. Я увійшла в кімнату і зняла ці туфлі. Вони досить зручні, але ходила я в них більше ніж пів дня. Меган дивилась якийсь детективний серіал.
— Мег!
— Дай додивлюсь фінальну серію і все розкажеш. Нарешті, дізнаюсь хто вбивця, — вона така кумедна зараз. У піжамі кігурумі, в образі єдиноріжки, з незрозумілим пучком на голові і ноутбуком на колінах і очі блукають екраном.
— Якщо мене десь колись вб’ють, ти будеш розслідувати вбивство? — сказала я, посміхнувшись.
— Що ти таке говориш? Лі, заспокойся. Ти вже декілька тижнів не потрапляла в халепи і, сподіваюсь, більше не потрапиш.
Піду у ванну кімнату. Нарешті за цей довгий день я можу просто полежати в теплій воді з піною. Мої улюблені скраби і масочки для обличчя вже зачекались на мене. Чесно сказати, я за ними теж скучила. А найголовніше, я скучила за тишиною.
Трохи відпочивши, йду в кімнату і, може, щось почитаю. Спати, взагалі, не хочу. Одягаю халат і бачу, що шрам не надто й помітний. Ох, тільки зі мною могло таке трапитись.
Меган завершила дивитись серіал.
— Уявляєш, це був її близький родич. Цілі 3 сезони я не могла зрозуміти, хто вбивця, а він був так близько, — відповіла дівчина і нарешті звернула увагу на мене.
— Цей серіал коштує того часу, який ти витратила на перегляд?
— Не дуже. А ти чому так рано?
— Одному — пізно, тобі — рано. Визначтесь вже, — я склала руки на грудях.
— Стоп, давай детальніше, — Меган зараз пропалить мене своїм поглядом.
— Та так, думки вголос, — переводжу тему я. Не хочу розповідати ще й про Тома.
— Щось цікаве було?
— Так, але не в тому значенні. Тепер я знайома з його друзями.
— Красиві? Лі, ну не тягни інтригу, цікаво ж, — у тебе ж Генрі є.
— Так.
— А що пішло не так?
— Шрам, який майже не видно, але Нік занадто уважний.
— Дарма ти йому тоді все не розповіла.
— Трохи є, але я виграла 100 доларів, — з легкою посмішкою відповіла я.
— Ти можеш з усіма вкладати парі, все одно ж виграєш.
— Я ніколи не недооцінювала власних можливостей.
— Мені б твою впевненість. До речі, ти знаєш, що в п’ятницю буде вечірка. Велика вечірка, — так, а ось це новина!
— Вперше чую, — уже трохи сумно сказала я. — Але я цієї п’ятниці лечу в Лондон.
— Шкода, було б весело. Я йду з Генрі.
— А я лечу сама додому.
— Може все ж залишишся, хоч на вечірку?
— Ні, о 19:00 рейс.
— Без тебе буде не так весело.
— Це мала бути перша грандіозна вечірка в Нью-Йорку, але, на жаль, не для мене. Не ображайся, ми обов’язково підемо на якусь вечірку після мого повернення.
Меган обійняла мене.
— Головне, повернися живою і здоровою.
— Таке враження наче не мене хотіли вбити, а тебе. Та все буде добре, якщо я комусь треба, то тільки жива.
— Все, треба лягати спати, бо завтра пари.
— Ага, на добраніч, — сказала я і лягла в ліжко.
Справді, шкода, що я не зможу бути на вечірці. Але ми точно все виправимо.
***
Цей тиждень минув надто швидко. Перший тиждень жовтня. Я не встигла навіть зрозуміти, як вже час збирати валізу. Я не буду багато всього брати, по-перше, я лечу на декілька днів, по-друге, додому. Вже 16:00, на дорогу мені потрібно близько години, тому краще виїхати зараз. Зважаючи на те, що сьогодні п’ятниця, краще поспішити.
Хочу одягти джинси, якусь просту футболку і джинсову курточку. Як на мене, це дуже зручно. Підфарбую губи блиском і я готова. В час пік краще поїхати на метро, ось зараз я розумію як добре взяти лише ноутбук, документи і найнеобхідніше. Насправді, мені просто лінь брати багато всього, та я впевнена, що з мамою ми точно підемо на шопінг.
Меган провела мене до станції метро, з Ніком я попрощалась ще в університеті. Щось мені погода не подобається. Якось дуже хмарно, але може перед вильотом все зміниться.
Чесно, метро я не дуже люблю. Я віддаю перевагу таксі або машині. Можливо, це тому, що в Лондоні я дуже рідко їздила на громадському транспорті. Зі школи мене забирав татів водій, інколи сам тато, коли справ було небагато. Досі згадую ці безтурботні часи з посмішкою.
Я увімкнула свою улюблену музику в навушниках і просто чекала того моменту, коли приїду. Година пролетіла досить швидко. Потім потрібно пересісти на трансфер і ще 10-20 хвилин.
Погода тільки погіршувалась. За вікном збирались темні сірі хмари. Вже було видно дрібні крапельки дощу, а вітер посилювався. Півтори години, або мій рейс перенесуть на завтра. Не знаю, що робити.
Мабуть, варто почекати. Якщо за годину нічого не буде зрозуміло, то я просто зміню білет на ранковий рейс. Трохи шкода, що я не побачу рідних вже зранку, але погоду змінювати я не вмію. Можливо, хоч на вечірку встигну, як то кажуть: «Шукай в усьому позитив».
Очікування нічим мені не допомогло. Навпаки, я втратила ще й чимало часу, а мій рейс перенесли на ранок. Можна повертатись в гуртожиток. У таку зливу це буде нелегко. Їхати на таксі буде дуже довго, бо саме в цей час найбільші затори в місті.
Ще одна година і я бігаю по кімнаті — збираюсь на вечірку. 19:30, я вже запізнилась на 30 хвилин, але я швидко знайду все, що мені треба.
Я одягаю довгу чорну сукню з приємної тканини, з красивим декольте. Вона повністю оголює плечі і має великий виріз на стегні. Можливо, не зовсім підходить до вечірки, більше до якогось світського заходу, але в ній я відчуваю себе королевою.
Косметики багато не наноситиму, лише підфарбую вії та губи. До цього всього не вистачає лише зачіски. Просто підкручу волосся плойкою. Виглядаю досить ніжно, але чогось все одно не вистачає. Точно, згадала. Руки відразу тягнуться до кольє з сапфірами.
Мені його подарував тато на 16 років. Мабуть, він єдиний хто тямить на подарунках і ніколи ні за що не буде говорити: «Я ж казав», якщо щось піде не так. Я одягала це кольє лише на його день народження. Татова реакція безцінна: «Твої сині очі можна відтінити тільки сяйвом дорогих мінералів, тож з подарунком не помилився».