Розділ 6

(Лія)

Виконую його прохання. В такому випадку робити щось по-своєму небезпечно.
Мені стає страшно, бо я розумію, це не розіграш. Нік нічого не знає, Меган теж. Тримаю себе в руках, щоб не плакати. Нік був правий, колись він не зможе бути поряд, не зможе врятувати мене, а я не слухала. Чого кожне моє рішення перетворюється в загрозу мені ж? Я просто не знаю.

— Зброї немає? — знову чую цей голос.
— Ні. Що тобі треба?
— Попередити. Не грай в детектива. Одного разу можеш і постраждати. Не лізь куди не треба, — лише з голосу стає зрозуміло, що це не просто попередження. По тілу пробігли мурашки.
— Чим саме я комусь завадила? — трохи голосніше кажу я. Може хтось почує.
— Не думай, що ти розумніша всіх. Ти сама все чудово знаєш.
— Не знаю. Я нічого не знаю. Відпусти, — прошу я, вже подумки прощаючись з життям.

Здається, вже ніхто не допоможе. Ніхто мене не чує. Я сама в усьому винна. Чому я нікого не попередила?

— Ти безстрашна?! Брехати мені надумала, — відчуваю ніж все ближче. Він мене залякує, я не маю вірити.
— Ні, я не брешу. Впевнена, це якась помилка, — я починаю плакати, просто не знаю, що робити.
— Не придумуй! Ти все…

Чую якийсь звук. Звук удару. Ніж падає з рук злочинця. Я відбігаю до стінки, мені страшно. Беру телефон. Я не розумію нічого. Що відбувається? Зважаючи на те, що я вільна і ніхто не тримає ножа біля моєї шиї спокійніше, але що це було?

Декілька хвилин я приходила до тями. Нарешті, можу заспокоїтись. Перед очима постає така картина: якась тендітна дівчина зв’язує злочинця. Хто це? Не впізнаю ні Меган, ні Брітні, ні Кейт. Підходжу ближче і розумію, що це Діана.

— Міс Діано, що ви тут робите? — здивовано запитала я.
— Ліє, не зараз. Виклич поліцію.

Я набираю номер і тільки тоді помічаю кров. На ключиці. Коли Діана вдарила його, він випадково зачепив мене ножем.

— Ліє, в тебе все добре? — запитує викладачка вже зв’язавши непритомного злочинця.
— Не дуже…— слабким голосом відповідаю я.
— Ти поранена. Треба викликати лікаря.
— Ні, не треба. Діано, в мене є записана розмова і погрози, — ось це у моєму стилі!
— Ходімо до кімнати, там Меган чекає.

Вона допомогла мені встати і провела на другий поверх, де мене зустріла Меган.

— Ліє, що з тобою?
— Та все добре, не переймайся,— та з моїм виглядом це не скажеш.
— Ходімо в кімнату.

Як би мені не боліло плече, я все одно буду робити вигляд, що все добре. Хоч насправді біль просто пекельний. Меган обробила рану і заклеїла пластиром. На щастя, рана не надто глибока і подальших звернень до медиків я не потребувала.

Через відкрите вікно було видно як приїхала поліція, як затримали злочинця. Запис з мого телефону копіювали і взяли як доказ.    

— Що тут робить Діана?
— Я подзвонила їй після того як ти виїхала. Я боялась того, що може статись. І недарма.
— Дякую, — я дуже вдячна Меган за все. Якби не вона, можливо, я уже не була б тут.
— Ніку подзвонити?
— Ні, не треба. Не хочу перекладати на нього всі мої проблеми.
— Ви посварились?
— Ні, все добре. Не хочу щоб він хвилювався.
— Що сталось?
— Я приїхала сюди, заходжу в гуртожиток. Побачила щось мелькнуло біля сходів, вирішила піти
подивитись. Включила диктофон і пішла туди. Спочатку нікого не було. Потім хтось підійшов ззаду, приклав ніж до шиї. Потім чула звук удару. Добре, що обійшлось однією подряпиною, а могло б бути все інакше. Вдячна, що Діана приїхала.
— Ого, ти безстрашна. Чому ти пішла туди нікому, нічого не сказавши?
— Я сама не знаю. Просто вирішила так. Мабуть, я злякалась тільки тоді, коли він притиснув ніж до шиї. Саме тоді я зрозуміла ціну життя, яким раніше зневажала.
— Чому ти не сказала Ніку?
— Я не хочу, щоб він мене відмовляв, або постраждав через мою необережність.
— Частково правильно, але все ж. Надалі будь обережнішою.
— Чесно, я не знаю чи варто йому вірити. Нік щось недоговорює.
— Ти вже в усіх бачиш лише зло. Та на сьогодні це нормально. Ти таке пережила. Мабуть, краще відпочинь.
— Добре.

Меган чудова подруга. Чому я раніше не могла зустріти когось як Меган? Вона добра, щира, співчутлива. А тих, з ким була знайома раніше я б просто ігнорувала. Ну, справді чи можна назвати Елізу справжньою подругою? Так, вона мене підтримувала, допомагала іноді. Та я була потрібна їй тільки, щоб познайомитись з Джейком. Більшість моїх знайомих так і чинять.

Саме тому, я обрала навчальний заклад подалі від дому, але з навчанням не складається навіть тут. Час я проводжу дуже круто, але з травмами.

Головне, щоб мама не приїхала, а то їй треба буде пояснити наявність дивної подряпини. А ще розповісти хто такий Нік, а то відчуваю Джейк поділився з нею враженнями отриманими від візиту до мене. Вона ж не знає, що бачила я перед від’їздом сюди.

І ще не можу зрозуміти, чому Джейк так дивно вчинив? Чому я раніше не помітила, що Еліза йому подобається? Навіть якби вона розказала мені про все, ми б знайшли рішення.

Все, забули про погане. А тепер спати.

Ранок видався чудовим, оскільки почався він у обід. На щастя, всі мої переживання не справдились. Треба перевірити телефон, можливо, є щось цікаве. Так, є.

Повідомлення від Діани. Злочинець погодився з тим, що він залякував директора і не має спільників. Значить, злочин розкрито, боятись нема кого. А ще післязавтра продовжується навчання, чому я, певним чином, рада.

І повідомлення від Ніка. Він просто хвилюється. Сподіваюсь, він ще не знає про мою пригоду, хоча навряд. Мабуть, про це вже знають усі. Принаймні в цьому корпусі.

Треба перевдягнути піжаму, не буду ж цілий день в ліжку лежати. Хоча могла б. Треба одягти щось, що закриває плече і щоб не просвічувалось. Мій вибір зупиниться на… цьому платті. Саме травму воно чудово приховує, хоча закритим його не назвеш.