Розділ 1

Від третьої особи

Розплющивши очі, Лія не одразу зрозуміла, де вона. Лише через декілька хвилин впізнала свою кімнату в гуртожитку. Невелику, але сучасну й затишну, з власною ванною кімнатою, що розташовувалась в новій будівлі.

Солодко потягнувшись, дівчина пішла готуватись до першого дня в університеті, через декілька хвилин уже обирала одяг з думками про цей чарівний день. Щойно продзвенів будильник її сусідки по кімнаті (яка очевидно приїхала зо три години тому, адже Лія ще не бачила її). Дівчина прокинулась в гарному настрої і одразу вирішила знайомитись.

— Привіт, я— Меган, — весело сказала вона.
— Привіт, я— Лія. Коли ти приїхала? Звідки?
— Декілька годин тому прибула раннім рейсом, я з Канади. А ти звідки? — дружелюбно спитала Меган
— З Британії, — сором’язливо відповіла Лія. — Давай збиратись, адже попереду ще цілий день. Досі не можу повірити в це — я в одному з найкращих університетів Америки.

Дівчата швидко обрали одяг. Лія вирішила одягти сукню, що пасувала її тендітній фігурі, а ніжний бірюзовий колір підкреслював незвичайні сині очі. Плаття закінчувалось трохи вище коліна, яке доповнювали симпатичні туфлі на невисоких підборах. Каштанове волосся торкалося відритих плечей та лягало красивими хвилями. Дівчина була надзвичайно приваблива.

Побачивши Лію, Меган теж продемонструвала свій одяг, що ідеально пасував їй. Легке стримане персикове плаття, що ледь-ледь закривало її коліна. Дуже милі туфлі на підборах завершили цей тендітний образ. Причесавши своє чорне пряме волосся, дівчина вже була готова йти. Лія вирішила взяти ще жакет.

Дорога до університету проходила через міський центральний парк, що давало змогу насолодитись природою. Сусідки прислухались до будь-яких звуків, що створювали казкову мелодію. Холодний осінній вітерець час від часу зривався і було чутно звуки падаючого листя.

Лії пригадались мальовничі туманні краєвиди Британії, згадувала своїх батьків, за котрими встигла скучити. Своїх дідуся з бабусею, до яких приїжджала на канікули в Україну. Своє перше кохання, що залишилось на сторінках минулого в Англії, де жила студентка.

Щоразу її серце сповнювали різні почуття. Пригадала той біль, коли побачила свого хлопця в обіймах іншої. Аби не згадувати далі, Лія почала розмову:
— Подобається?
— Так, тут неймовірно. Пригадую відпочинок в регіоні Онтаріо, там круто, — з захватом відповіла Меган.
— Мені теж це місце багато, що нагадує. Наприклад , канікули в Україні, там дивовижно, — не менш радісно сказала Лія.
— Україна? Це чудове місце, ми з батьками не раз бували на курорті в Буковелі. Багато кажуть, що там не такий рівень як у нас чи в Європі, але Україна — жива, вона має свою душу, а не сірі мегаполіси. Там ще не знищена природа і надзвичайна кухня.
— Так, Україна для така ж рідна, як Британія. Там багато моїх родичів по маминій лінії, а Лондон — це рідне місто тата. Батьки вирішили, що краще мені буде в Британії, там більше можливостей, але все ж іноді я приїжджала до бабусі з дідусем, завдяки цьому я знаю і їхню культуру, і традиції, і навіть мову, — з захватом розповіла Лія.
—Круто, а я родом з Канади — Торонто, — відповіла подруга.

Дівчата наближались до університету, це була величезна будівля, що найбільше вирізнялась з поміж решти будинків. Це був навчальний заклад з довгою історією, мабуть, його стіни бачили чимало поколінь учнів, та щоразу вітали відвідувачів і запрошували їх отримати нові знання.

Подруги увійшли всередину, там чекала на першокурсників міс Діана, що мала бути їхнім провідником в світ науки та знань. Це була жіночка середнього зросту, з добрим, але строгим поглядом, вона викладала урок Дизайну. Біля неї стояла молода білявка, схожа на Діану, але трохи молодша — красуня міс Еліс, що захоплено щось розповідала. Мабуть, про урок, адже викладала вона Архітектуру. Меган підійшла до них і поцікавилась:
— Як пройти до 208 аудиторії?
— Дівчата, пройдіть на другий поверх, ось цими сходами, а потім йдіть прямо, там побачите кабінет «Дизайн», — лагідно сказала міс Діана.
— Дуже дякую, приємно знати, що тут добрі викладачі, — сказала Лія.
— Якщо потрібно, звертайтесь. Приємно мати справу з такими ж людьми! — відповіла міс Еліс.

Дівчата попрямували коридором, все для них здавалось таким новим та незвіданим. Високі стелі, широкі коридори, час неначе зупинився тут ще 100 років тому, але незважаючи на це, все було досить сучасне.

Це місце мало свою атмосферу. Бажання пізнати цю будівлю охопило Лію. Справа від сходів розташовувалась бібліотека, там було більше тисячі книг різних авторів, часів та народів. Зліва була велика зала відпочинку, саме те, що потрібно щоб перепочити від навчання. М’які диванчики запрошували присісти та поговорити про щось цікаве. Студентки вирішили ознайомитись з іншими залами потім.

Вони вже чекали на зустріч з майбутніми одногрупниками, проте зайшовши до аудиторії побачили лише 4 людини, як з’ясувалось подруги прийшли за 20 хвилин до початку занять. Не втрачаючи ні хвилини дівчата вирішили познайомитись з майбутніми одногрупниками.
— Меган.
— Лія.
— Макс.
— Брітні.
— Кейт.
— Том.

Брітні — приємна дівчина невисокого зросту, ця людина випромінювала лише позитивні емоції, її красиві зелені очі були підкреслені намистом зі смарагдами. Макс — приємний, красивий, високий блондин, що стояв біля Брітні, обнімаючи її. Кейт — любителька пригод і справедливості, має витончений смак. Том — приємний у спілкуванні, відкритий юнак. Всі вони склали гарне враження.
— Приємно познайомитись, — сказала Лія.
— Так, приємно, що немає якихось зарозумілих, але ще можуть і прийти, — усміхнувшись сказав Макс.
— В якому ви корпусі живете? — поцікавилася Кейт.
— В новому, 3, здається, — невпевнено сказала Меган.
— Значить всі першокурсники в 3 корпусі, непогано, — розмірковує Брітні
— Найімовірніше, так зробили, щоб було близько до університету, адже решта розташовані по всьому Нью-Йорку, — висловив думку Том. Все ж він дуже привабливий!