1

— Вежир!

Це єдине слово повністю зруйнувало майбутнє найвидатнішої абітурієнтки Магічної Академії Свічада. Дівчина, яка ще хвилину тому була найталановитішим магом вогню свого покоління, улюбленою онукою видатного Архімага Верена, абсолютною чемпіонкою юнацьких фестивалів та змагань і нареченою кронпринца Легіта, зараз просто завмерла після дотику до Вежі Бога, не вірячи в те, що почула.

Ще з дитинства всі навколо знали, яким буде її майбутнє. Орден Вогню, навчання в Академії, місце серед найсильніших магів Айвендору, а згодом обовʼязково й титул Архімага. Її дар пробудився настільки рано, що вже тоді старші маги почали говорити про неї як про виняток, як про чудо та легенду, а кожна наступна перемога лише зміцнювала цю впевненість. Її майбутнє не обговорювали як одну з можливостей, ні. Про нього говорили так, ніби воно вже давно визначене.

Ніхто не сумнівався, що Вежа лише підтвердить те, що й без неї здавалося очевидним. Ніхто навіть не розглядав іншого варіанту, а тим більше сама Роксана, яка все життя росла максимально впевнена, що її місце на пʼєдесталі вже давно чекає на неї.

І тепер одного слова вистачило, щоб відібрати в неї не лише майбутнє, а й усе, чим вона була, ким себе знала і ким мала стати.

— Це… це неможливо… Ні… Ні, сталася помилка. Точно. Це точно мусить бути якась помилка! Я не можу бути вежиром… Я не можу! Ні! Перевірте ще раз… Будь ласка, перевірте ще раз! Ви ж бачите, що це неправда!

У залі Академії було так тихо, що слова Роксани почули абсолютно всі. Ще хвилину тому тут перешіптувались, обговорювали результати розподілу й чекали, коли Вежа лише підтвердить те, що про Роксану давно знали всі, але тепер ніхто не наважувався навіть заговорити. 

Та хіба Вежа Бога могла помилитись? Її рішення були абсолютними. Від самого заснування Айвендору вона визначала шлях кожного мага, і за весь цей час нікому навіть не спадало на думку ставити її слова під сумнів. Її волю приймали без запитань та права на другий шанс. Вежа не пояснювала своїх рішень і ніколи їх не змінювала.

Саме тому тиша в залі була такою страшною. Ніхто не дивився на Роксану так, ніби сталася помилка. Ніхто не чекав, що зараз усе виправлять. Для всіх присутніх її доля вже була вирішена. Для всіх, крім неї самої.

Роксана не могла це прийняти. Не після всього, до чого її готували. Не після років перемог, похвали, очікувань і впевненості, що її майбутнє давно визначене. Якщо Вежа не помилялась, тоді помилялися всі навколо. Помилявся дід. Помилялася Академія. Помилялася корона. Помилялася вона сама. І саме цього Роксана прийняти не могла.

— Ні, — повторила вона вже тихіше й знову притиснула долоню до холодного каменю. — Я маг вогню. Мій дар пробудився у три роки. У три! Я тричі ставала абсолютною чемпіонкою фестивалів. Я пройшла всі вступні випробування з найвищими результатами. Мене готували до Ордену Вогню все життя. Всі знали, що я вступлю саме туди. Всі! Я мала бути там… Я мала вступити до Ордену Вогню, а не… не стати вежиром.

Останнє слово вона вимовила майже пошепки, ніби навіть сказати його про себе вголос було надто страшно.

— Роксано, — обережно промовив наставник.

— Ще раз.

— Розподіл не повторюють.

Вона різко повернулась до нього.

— Тоді зробіть виняток.

У залі знову прокотився тихий шепіт. Цього разу Роксана почула його виразніше і від цього стало тільки гірше. Вона озирнулась і лише тоді по-справжньому помітила, як змінились погляди навколо. Ще хвилину тому в них були захоплення, заздрість, цікавість. Хтось дивився на неї як на майбутню суперницю, хтось — як на ту, до кого варто триматися ближче.

Тепер нічого цього не було. Залишилась лише настороженість і щось схоже на страх. Одна з дівчат, що стояла найближче, непомітно відступила вбік. За нею ще хтось. Зовсім трохи, лише на крок, але Роксана це побачила. І від цього одного кроку стало важче дихати.

— Я не вежир, — вперто повторила вона, вже не стільки наставнику, скільки всім навколо. — Ви ж це розумієте?

Ніхто не відповів. Наставник теж мовчав.

Роксана підняла погляд на галерею, де серед почесних гостей стояв її дід. Архімаг Верен прийшов сьогодні особисто, хоча зазвичай не витрачав часу на вступні церемонії. Він хотів побачити, як його онука офіційно стане частиною Ордену Вогню.

— Дідусю?

Верен не відповів. Вперше за все своє життя Роксана не побачила на його обличчі гордості. Вона перевела погляд на Легіта. Наречений теж дивився на неї, але лише кілька секунд після чого відвів очі і саме тоді десь серед абітурієнтів тихо прозвучало:

— Стерв'ятниця.

Роксана різко обернулась.

— Хто це сказав?

Ніхто не відповів. Вона стояла біля Вежі Бога, серед сотень людей, які знали її все життя або хоча б знали її ім'я, і раптом вперше відчула себе серед них чужою.

— Рішення Вежі остаточне, — сказав наставник. — Тебе передадуть Ешелону.

Роксана повільно повернулась до нього.

— Що?

— Вежири не навчаються в Академії.

Кілька секунд Роксана просто дивилась на нього, ніби почуті слова ніяк не вкладалися в голові. Потім повільно озирнулась на діда, перевела погляд на Легіта, ковзнула очима по людях у залі.

Ніхто не збирався сперечатися з рішенням Вежі і лише тоді Роксана по-справжньому зрозуміла, що для всіх навколо ніякої помилки не сталося.