Глава 24 Початок

Ранок поволі остаточно вступав у свої права, й нові друзі мали рушати далі. Танто дотримав слова і розпорядився, аби кілька помічників інквізитора, що залишалися поряд нього спорядили Алонсо та Кучера всім необхідним. Власне запити мисливця виявилися геть скромними. Провіант на кілька днів подорожі, додаткова пара мушкетів, порох і кулі.

Час мандрівки настав. Алонсо умисно попросив Танто, аби той не проводжав карету. Усе, що було потрібно мисливець вже почув у башті інквізитора, а прощатися безпосередньо перед виїздом, Алонсо чомусь вважав поганою прикметою.

— Дивно, що Танто наостанок не вийшов до нас, — мовив Кучер, всідаючись за упряж.

— Це я його попросив, — раптово озвався Алонсо підходячи до карети. — Не годиться прощатися напередодні такої справи, а «до побачення», пан інквізитор нам наврядчи скаже.

Кучер схвально захитав головою, а мисливець сів до карети, щільно зачинивши по собі дверцята. Екіпаж друзів неспішно рушив уперед. Десь у самотньому кабінеті власної башти, Танто проводжав пару відчайдухів подумки бажаючи їм удачі. Насправді Танто розумів - він подумки прощається з ними у безсилій не змозі повірити у власне побажання.

Тим часом карета віддалялася залишаючи позаду викладену бруківкою площу, і вже невдовзі зникла у лісових краєвидах. Алонсо був певен, що шлях до вже знайомої таверни, а саме туди наразі вирушили друзі, мине без пригод. Хоча вірний саквояж мисливця, як і цілковита увага завжди залишалися при своєму власникові.

Дорогою їхали мовчки. Кучер, як завжди був спокійний, втім цього разу за впевненою поведінкою ховалася пересторога. Задум, що його вирішили втілити у життя друзі, скидався на цілковите божевілля. Спробувати віднайти шлях до обійстя ворога, який чисельно і не лише, переважав їх. Кучер відчував - Алонсо не відступиться, але потрібно було дати мисливцеві останній шанс, бо зворотного шляху опісля вже не буде.

Подорож до таверни зайняла більше часу ніж на те розраховували друзі. Як тільки вони занурилися вглиб лісу попрямувавши грунтовою дорогою, погода зненацька геть зіпсувалась. Несподівано подув шквальний вітер і впирішила злива. Якийсь час супутникам довелося перечекати негоду сидячи в кареті, а коли негода вщухла, Кучер зауважив, що навіть попри високі дерева, які щільно росли навкруги, несамовитий дощ спромігся перетворити тверду дорогу на міщанину з багна.

Дісталися місця призначення друзі лише надвечір. Візит до таверни Алонсо вирішив відкласти до ранку, натомість, поки Кучер знаходив місце їхньому деліжансу, мисливець рушив до трактиру.

Звичайно ж хазяїн не міг відмовити добре знайомим, поважним гостям і знайшов для них пару вільних кімнат де кожен з них міг дочекатися ранку. Що готував новий день допоки було невідомо, але сили були потрібні у будь-якому випадку.

Чи не вперше за кілька років, Кучер незчувся, як проспав всю ніч. Він не чув ні храпу трактирника, ані негоди, яка вирувала за вікном. На ранок він навіть здригнувся від думки, що це мара, яку насилає підступна відьма, аби завадити їм продовжити шлях.

Але невдовзі зійшло сонце, а разом з ним відступили й тривожні думки. Як виявилося, Алонсо також проспав всю ніч. Якщо Кучерові здавалося, що їх проклинають, мисливець навпаки - відчував у настільки глибокому, спокійному сні добрий знак, аби набратися сил на майбутнє.

Поснідавши друзі рушили у справах. Кучер за доброю звичкою пішов до коней, а мисливець, згадавши про свій розрізнаний у сутичці з тінями плащ вирішив відправитися до найближчого кравця. Власне був він тут один і лавка його стояла зовсім поруч від трактиру.

— Оце розріз! — усміхнувшись зауважив кравець. — Схоже працював майстер!

— Так, справу свою той добродій знав добре, — пробуркотів собі під ніс Алонсо пригадуючи Тінь. — Можеш з цим щось зробити?

Кравець ще раз уважно поглянув на плащ.

— Гарна річ. Шкода, до ідеалу полагодити її я не зможу, але слід від розрізу залишиться ледь помітний, неначе тонкий шрам, — відповів кравець.

— Шрам на одязі, то не страшне, аби господар був цілий, а плащ згодом справлю собі новий, — мовив Алонсо передаючи річ майстру.

Мисливець на мить поглянув у бік таверни, що волею долі також стояла неподалік лавки кравця.

— А скажи но мені, друже. Чи знають у таверні «Почорнілий дуб» про почорнілий дуб? — напівжартома поцікавився мисливець.

Кравець усміхнувся, вочевидь на мить поринувши у власні думки.

— Цю легенду чув ледь не кожен у цих краях. Питання в тому, що саме цікавить, оповідь, чи шлях? — задумливо мовив співрозмовник.

Алонсо невимушено знову поглянув у бік таверни.

— Хто як не постійні гості цього скромного обійстя можуть знати найбільше про тутешні околиці, — багатозначно протягнув сам до себе мисливець.

На обличчі кравця заграла легка усмішка і він обережно поклав плащ Алонсо на стіл.

— Дивно шукати відповіді щодо тутешніх околиць в таверні маючи за супутника Кучера. Хто як не він знає всі шляхи-доріжки у цих краях. Навіть ті, що приховані від більшості людських очей, — загадково мовив співрозмовник поволі схилившись над отриманою від замовника річчю.

Алонсо швидко поглянув у бік карети. Кучер спокійно стояв поруч з нею, пораючись з кіньми. Невже увесь цей час більшість відповідей крилися зовсім поруч? Якщо новий знайомий мисливця і дійсно знає шлях до закинутої фортеці, йому доведеться розповісти правду.

— То коли можна буде повернутися за плащем? — мовив до кравця Алонсо, виринаючи із задуму.

— Починаючи від завтрашнього ранку, пане. Я зроблю усе, як слід, — відповів кравець, а мисливець знову поринув до роздумів споглядаючи на карету.