Глава 20 Провал

Карета з Кучером та Алонсо неспішно вкотилася до подвір’я. Дорогою мисливець остаточно спорожнив флягу з водою, аби бодай трохи втамувати нестримну спрагу. А на душі було кепсько. Геть не так уявляв собі Александр зустріч з ватагою Темного.

Цей вояж не віщував легкої прогулянки, але трапилося усе аж занадто швидко. Вершники оповиті туманом, неначе примари. Нестримна чорна карета та власне Темний воїн, який виявився куди розумнішим, й сильнішим ніж уявляв собі Алонсо.

Дивні слова Владислава про інтерес міської інквізиції до лісової дороги. Зниклі тіла, й Кучер, що власне, як і сам мисливець залишився живим, хоча мав усі шанси бути вбитими. Усе це у якусь мить нестримним буревієм змішалося у свідомості Александра, додаючи все нових і нових запитань.

Карета зупинилася і друзі ступили на площу. Цього разу їх ніхто не зустрічав. Вочевидь Танто навряд розраховував на таке швидке повернення, або ж і взагалі не плекав оптимістичних думок щодо зустрічі диліжанса мисливця з ватагою Темного. Так, або інше невелика площа неподалік башти наразі була порожня.

Александр поквапився рушити вперед, аби розповісти інквізиторові про нещодавні події. Кучер натомість озирнувся до карети, рушаючи слідом за мисливцем. Невдовзі друзі дісталися башти. На варті поряд вхідних дверей стояло двоє інквізиторів у вже знайомих чорних туніках з накинутими на голову каптурами.

— Пан Танто у себе? — зупиняючись навпроти вхідних дверей запитав Алонсо. 

Один з інквізиторів схвально хитнув головою, упізнавши в особі новоприбулих мисливця та Кучера.

— Ми маємо зустрітися з ним. Це терміново, — коротко додав Александр.

Інквізитор відвернувся, й розчинивши двері запросив візитерів слідувати за ним. Другий з охоронців нерухомо залишився далі нести свою варту.

За вікнами башти сьогодні було похмуро. Танто стояв поряд столу і задумливо вдивлявся вдалечінь. Зачувши кроки, що карбувалися на сходах, інквізитор поквапився виринути з задуму озирнувшись до майбутніх гостей.

Вже за мить навпроти нього стояли Алонсо і Кучер. Вигляд у них був, м'яко кажучи, не найліпший. Щока Александра була вимазана кров'ю, що застигла на ній. Довгий плащ подекуди був всіяний сосновими голками та прилиплим брудним листям. Щодо Кучера - одяг його частково вкрився пилом, а сам чоловік мав вигляд, ніби нещодавно був знятий з хреста.

— Ви зазнали невдачі, — тихо мовив Танто, зрозумівши усе без слів.

Здавалося у ці миті він знову поринув до роздумів, а на обличчі його переплелися сум та зневіра. Продовжуючи перебувати десь у власних думках, Танто помахом долоні вказав супровідному, аби той залишив його наодинці з новоприбулими. Господар башти  дивився кудись у підлогу, аж допоки кроки охоронця остаточно не стихли.

— Наш задум вдався, — раптово мовив Александр, висмикуючи Танто назад до реальності. — Темні заковтнули наживку. Зустріч відбулася.

Інквізитор нарешті знову поглянув на своїх візитерів.

— На цьому гарні новини закінчуються, — додав Кучер. — Вони вбили увесь супровід, тіла забрали. Ми дивом лишилися живі, але наступного разу нам навряд так поталанить.

Танто поволі приходив до тями, врешті запропонувавши гостям сісти. Після цього інквізитор майже впритул підійшов до стрілчастого вікна, вдивляючись на далекі верхівки лісових дерев.

— Отже, провал, — немиготливо вдивляючись поперед себе тихо мовив Танто.

— Не буває великих перемог без шляху поразок, — поквапився відповісти Алонсо. — Ми лишилися живими, отже все лише розпочинається. Мені щиро шкода загиблих, але ця справа не віщувала легкої прогулянки, а ми маємо продовжувати.

Танто із сумом посміхнувся.

— Ви оптиміст, пане Александре. Це добре, — мовив інквізитор обертаючись до співрозмовника. — Але гадаю на цьому ваша участь в цій історії має завершитися.

Мисливець у нерозумінні дивився на Танто.

— Як сторона замовника я мав би переконати вас продовжити розпочате. Але, як людина, що знає з чим ми маємо справу, скажу інакше. Їдьте додому, пане Александре. Ви ризикували життям і заслужили на компенсацію збитків. Нехай заслужено отриманий завдаток лишається. Соромитися вам нічого, — мовив Танто.

Александр підвівся зі стільця, і схоже неочікувано для самого себе не був  готовий почути подібне.

— Справа дійсно непроста, — врешті розпочав Алонсо. — Втім не у моїх правилах відмовлятися від розпочатого замовлення, тим більше якщо воно залишає чимало запитань без відповідей.

Танто знову сумно усміхнувся. Вочевидь він знав значно більше, ніж казав і Александр був певен - усе не так просто, як здавалося раніше.

— Ви праві, пане Алонсо. Ця справа дійсно вкрай непроста. Я б навіть сказав така, що має примарні шанси на успіх, якщо йдеться про моє життя і долю тих, хто залишився у лавах моєї охорони. Тут, поза кордонами великого міста, — мовив Танто. — А тепер вона стала занадто небезпечною навіть для вас, бо відповіді на запитання можуть вартувати вам життя.

Мисливець уважно слухав інквізитора, втім схоже для себе вже усе вирішив.

— Ми знайдемо їхнє лігво! — рішуче мовив Александр. — Темні гадатимуть, що під страхом смерті я втік з цієї місцини. Нехай так. Не виключаю, що вони спробують покінчити з вами, тому я мушу відшукати їх швидше, ніж вони прийдуть по вашу голову.

— Я ціную вашу турботу, пане Александре. Проте не варто хвилюватися. У випадку зі мною усе чесно, — Танто на мить замовк. — До того ж це не вперше, коли я залишаюся майже сам. Міська інквізиція врешті недішле сюди нових людей, як робить це завжди та все рушить по вже звичному колу.

— Кожне коло рано чи пізно має властивість замикатися, — швидко відповів Алонсо.

— Моє коло зімкнулося вже давно, Александре. У вас натомість є можливість вийти з цієї справи поки ще є така нагода. В будь-якому разі мені не відомо де лігво Владислава. Ходять чутки, що вони осіли у закинутій лісовій фортеці, але шлях до неї закрито, — мовив інквізитор.

— У якому сенсі закрито? — поквапився запитати мисливець.