Глава 17 Вершник

Чорна карета стрімко летіла назустріч диліжансу. 

— Це вони! Почалося! — мовив Кучер визирнувши з вікна.

Невідома карета швидко скорочувала відстань і наразі він міг бачити, що за упряжжю ворожого екіпажу сидить незнайомець у довгому плащі із каптуром, який здавалося було пошито з лахміття. Ворожий кучер щосили гнав четвірку чорних коней, а його дивне вбрання роздмухував вітер, через що складалося враження, ніби загадковий незнайомець насправді летить вперед.

Алонсо також визирнув зі свого вікна, попередньо затиснувши у правиці руків'я пістоля. Несподівано по обидва боки чорної карети з’явилися пара вершників. Алонсо не бачив облич, але встиг розгледіти, що обоє мають нагрудні обладунки, вдягнені поверх чорних акетонів і шоломи з металевими гребенями. Постаті невідомих вершників оповивав туман, якого до цього на лісовій дорозі не було.

Кіннота супроводу рушила назустріч і тут Алонсо на мить завмер. Лише зараз він помітив у руках нападників мечі, які вони майже одночасно підняли догори та здавалося ще дужче розігнали своїх коней. Вершник, який мчав зі сторони Алонсо порівнявся, з захисником диліжанса, і останній безсило схилився, збавляючи хід. Удар воїна у чорному акетоні, завданий знизу вверх назавжди зупинив прибічника інквізиції.

З вікна Кучера картина виглядала не краще. Темний вершник також випередив захисника, здолавши його швидкою комбінацією. Удар меча прийшовся на голову інквізитора, і був завданий з такою силою, що вочевидь розбив шолом. Вершник безпорадно впустив свою зброю та завалившись на бік впав додолу.

Чорна карета в останню мить розминулась з диліжансом, і Кучер на силу встиг заховатися назад, аби залишити голову при собі. Десь позаду почулося гучне іржання, а карета, що у ній перебували Алонсо з Кучером різко загальмувала. Від несподіваної зупинки, друзів кинуло вперед. Кінське іржання упереміш з людськими криками долинуло з новою силою.

Кучер насилу підвівшись, прочинив двері та у буквальному сенсі викотився назовні. Їх диліжанс спинився, натомість загадкова чорна карета розчинилася, неначе примара. Лише зараз Кучер побачив двох інквізиторів, що безпорадно завмерли на ґрунтовій дорозі. Ошелешений побаченим він хотів було заскочити назад, аби попередити Алонсо, проте не встиг…

Десь попереду знову почувся тупіт ратиць й Кучер піддавшись інстинкту, хутко закотився під карету, вихопивши з-за пояса пістоль. Мисливець натомість вистрибнув назовні й незчувся, як новий вершник, що мчав на зустріч кареті метнув довгий спис. Зброя розсікла повітря та швидко увійшла в груди інквізитора, який сидів за упряжжю. Від нині супроводу диліжанс мисливця не мав.

Вершник, неначе блискавка, пролетів вперед і розчинився десь на протилежному кінці дороги. Алонсо поспіхом дістав один з пістолів вдивляючись попереду себе. Тупіт ратиць стих, але щось навпроти завмерлого диліжанса, сірою хмарою туману починало клубочитись, до часу не даючи побачити хто саме ховається в ній 

Мить, і з сірого хмаровиння виник ще один вершник. Його шолом та обладунки виглядали інакшими, й на відміну від попередників, мисливець спромігся розгледіти сіре обличчя. Вершник зупинився, неначе також роздивлявся свого візаві. Як тільки правиця вершника торкнулась руків'я меча, Алонсо здійснив постріл. Це був перший раз за багато років, коли мисливець схибив. Куля пролетіла біля шолома ворога, так і не зачепивши його.

Вершник натомість розігнав коня у час, коли Алонсо вихопивши другий з пістолів відчайдушно кинувся до краю дороги, аби зійти з траєкторії атаки. Втім воїн, що сидів верхи на чорному коні занадто добре знав свою справу. Він майже миттєво розвернув коня, зірвавшись назустріч Александру.

Мисливець, ніби дуелянт, випростував вперед ліву руку, й заплющивши одне око здійснив постріл. Цього разу куля дісталася цілі, вибивши іскру з броні вершника. Проте воїн невпинно скорочував відстань, а отже вона пройшла по дотичній. Алонсо встиг вихопити ніж, але за мить відчув удар меча, що бічною частиною клинка вразив його нагрудник, змусивши Александра покотитися з гори.

Вершник зупинився, і неспішно зліз з коня, вдивляючись вниз. Кучер, що наразі споглядав на нього з-під карети звів курок пістоля, намагаючись вловити прогалину між обладунком та шоломом ворога, аби спробувати поцілити у шию. Воїн ніби відчув чийсь погляд і не обертаючись подивився у бік. Наступної миті він знову поглянув на схил, яким покотився Алонсо, вочевидь прийнявши рішення спуститися вниз, щоб добити свого візаві.

Чекати було не можна. Але здійснити постріл Кучер не міг. Як би абсурдно це не виглядало - стріляти в спину було не в його правилах. Повагавшись ще мить, він поспіхом поклав зброю на землю, й виліз з-під карети, вихопивши з-за поясу короткий клинок.

Воїн, що хотів було рушати по голову мисливця зачув лезг металу і повільно розвернувся. Схоже це був виклик, й не прийняти його Владислав не міг. Кучер своєю чергою добре розумів хто наразі рушив у його бік, так само як знав, що шансів перемогти у цьому двобої він немає.

Владислав швидко скоротив дистанції, і здавалося вже за мить стояв навпроти свого опонента. Кучер завдав удар першим. Меч Темного вправно заблокував випад, а його власник дав можливість ще двічі спробувати вразити себе.

Наступний удар Кучера, Владислав перехопив на льоту, блискавично схопивши зап'ястя супротивника і стиснув його з такою силою, що останній був змушений впустити свою зброю. Погляди Кучера і Владислав на мить зійшлися. Товариш Алонсо розумів, що незабаром усе скінчиться. Наразі він лише щиро сподівався, що спромігся виграти для Александра бодай трохи часу. Владислав не відводив погляд. Не відвів очей і Кучер.

— У тобі набагато більше воїна, ніж у всіх інквізиторів, що сьогодні полягли тут, — не відпускаючи зап'ястя Кучера мовив Владислав. — Ти гідний син свого батька. З поваги до нього, сьогодні я залишу тобі життя. Передай Танто, що наступна спроба завершиться погано для нього особисто.