Глава 16 Алхімік

Ця ніч для Алонсо минула спокійно. Танто завбачливо розпорядився, щоб їм з Кучером підготували спільну кімнату в одноповерховому будинку. Як пояснив інквізитор, таким чином охороняти важливих гостей буде зручніше, ніж розселивши їх по окремих приміщеннях.

Власне Александр, як і його майбутній супутник не були проти такого підходу. У них був дах над головою, чиста кімната та смачна вечеря. А більшого їм було не треба. На відміну від трактирника, Кучер не страждав храпом, тож Алонсо прокинувся достатньо бадьорим, що неабияк тішило мисливця. 

Попереду чекав сніданок і візит до місця, яке на найближчі кілька днів мало стати для Александра головною святинею. Від того наскільки здібним учнем виявиться Алонсо залежала доля майбутнього задуму. 

Молодий алхімік до якого мисливця привів Танто був неабияк здивований появі учня, адже й сам не так давно перейшов від рангу підмайстер до займаної нині посади.

— Пан Алонсо має опанувати ази алхімічної справи, — тактовно розпочав Танто помітивши відверто розгублений погляд майбутнього вчителя. — Я певен він дуже здібний учень, адже у власній справі досяг неабияких успіхів.

Александр поглянув у бік алхіміка зрозумівши, що слова Танто радше додали співрозмовнику тягар відповідальності, ніж заспокоїли.

— Потрібно навчити його лише основним кроками. Познайомити з приладдям, роз'яснити що до чого, — поквапився уточнити Танто. — Головне, що все має бути змістовно і донесено до пана Алонсо у найкоротші строки.

— Скільки у нас часу? — врешті трохи зібравшись докупи, затинаючись запитав молодий алхімік. — Рік, півроку?

— Три дні, — коротко відповів інквізитор. — Зволікання це життя, які Темні не погребують відібрати здійснивши черговий напад.

Алонсо поглянув на остаточно спантеличеного алхіміка, після чого перевів погляд на Танто.

— Але ж… — спробував щось пояснити алхімік.

— Три дні, — відрізав Танто розвертаючись у бік вхідних дверей. — На ранок четвертого дня ви маєте вирушити у дорогу, пане Александре. Нехай у вас все вдасться.

Після цих слів Танто мовчки залишив кімнату. Алонсо з алхіміком перезирнулися. Вочевидь ніхто з них не розраховував аж на такий стрімкий розвиток подій.

— Ну що ж, будемо працювати, — зрозумівши, що іншого виходу немає мовив до Александра молодий алхімік.

— Схоже доведеться, — відповів Алонсо, простягнувши руку для майбутнього знайомства.

Наступні дні та значну частину ночей, мисливець провів в оточенні гарбузів, аламбіків та лютнів, одних із багатьох інструментів з яких власне частково складалися складні апарати.

По кутках повсякчас жевріли масляні лампи, а у кам'яній печі палав вогонь. На широкому, прямокутному дубовому столі вистачало усілякого приладдя. Ваги, колби, металеві посудини для перегонки. Лікарські трави та різноманітні отрути, щодо небажаного контакту з якими, алхімік у першу чергу застеріг Алонсо. На полиці стояли старовині книги, а на сусідньому, меншому за розміром столі лежали розгорнутими кілька сувоїв. Пестик для подрібнення трав, мортар і різноманітні мірники. Чого тут тільки не було.

Саме ж приміщенні являло собою своєрідну прибудову, що примикала до башти у якій Александр нещодавно мав зустріч із Танто. Знадвору приміщення нагадувало власне основу вежі, яка аж ніяк не скидалася на жиле приміщення. Втім ледь помітні віконця та невелика пічна труба все ж виказували те, що це не лише частина кам'яного підніжжя.

Як виявилося нового знайомого звали Геральдо. Донедавна він був учнем алхіміка, що трагічно загинув у лісових болотах. Не помилився Алонсо й тоді, коли при їхній першій зустрічі спіймав розгублений погляд свого майбутнього вчителя. Геральдо зізнався, що опанувати справу за настільки короткий термін практично неможливо, навіть, якщо мова йде про найперші кроки.

Яким же було здивування алхіміка, коли розпочавши знайомство з необхідним приладдям, Геральдо зрозумів, що учень знає всі основні назви предметів та розуміє мету їх призначення.

— Колись, ще у юному віці трохи цікавився алхімією, — мовив Алонсо. — Так, забавки у порівнянні зі справжніми майстрами справи. Сусід, що мешкав поруч з нашим будинком досить непогано знався на подібних речах. Але це була велика таємниця.

— А як тоді дізналися? — по-дитячому щиро запитав Геральдо.

— Батько попросив занести сусідові зв’язку дров. На подвір’ї я його не знайшов, тож вимушено спустився до підвалу, де, як виявилося ховалася його лабораторія, — мовив Алонсо. — Став невимушеним свідком. Я б ніколи не виказав його секрет, але отримав додаткову пропозицію трохи повчитися.

— Спільні таємниці об’єднують, — одразу відповів співрозмовник.

— Так, — усміхнувся Алонсо. — І спонукають зберігати мовчання. Дуже здібний був чоловік. Подейкують, що врешті вийшов із затінку і потрапив на службу до великого міста. Ну а як склалося насправді - мені не відомо.

Завершивши розмову, нові знайомі повернулися до справи. Аби дати мозку трохи відпочинку, вони час від часу говорили на теми, що не межували з алхімією. Мисливець, своєю чергою виявився насправді здібним учнем, перейнявшись справою. Тож - задум Алонсо мав шанси на успіх.

Ближче до обіду останнього дня, що відводився для навчання до лабораторії завітав Танто. Алонсо не зізнався йому, що до знайомства з Геральдо вже мав, хоча невеличкий, але все ж таки доробок знань. Тим більше молодий вчитель насправді у вкрай короткі строки зміг примножити навички Александра.

— Дякую, — щиро мовив Алонсо звернувшись до Геральдо.

— Пусте, — відповів алхімік розуміючи, що і сам має бути вдячним за спільну пророблену роботу. — Бережіть себе.

Александр схвально хитнув головою рушаючи разом з інквізитором до виходу.

— Він молодець, — мовив до Танто мисливець, — я гадаю усе спрацює.

— Це добре, пане Александре. Зі свого боку я надам вам чотирьох вершників супроводу та заміну кучеру. До слова ваш новий друг, який привіз вас сюди також забажав скласти компанію у цій подорожі, — промовив інквізитор.