Глава 7 Трактир

Подорож крізь лісові хащі видалася для Алонсо неочікувано важкою. Мисливець був звиклий до подібних небезпек, але непереборне відчуття того, що концентрація зла у цих краях більше, ніж будь-де із бачених ним місць глибоко засіла у підсвідомості.

Незвична велика кількість Тіней. Похмурий ліс у якому не хотілось затримуватися. Й навіть розмова з тутешнім корчмарем. Майбутня ціль може виявитися звичайною відьмою, що знайшла собі забавку у вигляді ожилого воїна. І сам Темний - можливо один з багатьох. Сильний, але знищити його лише питання часу. Він хотів вірити, що все саме так, але готуватися потрібно було до всього.

Допоки у захованій в лісових хащах фортеці Владислав із відьмою збиралися вечеряти, Алонсо увійшов до трактиру у якому на них з кучером вже чекали. Зустріч із Тінями змусила прискорити темп, через що прибуття візитерів на чверть доби випередило обумовлений час. Втім замовник завбачливо подбав, щоб до цих гостей віднеслися з максимальною увагою.

Кучер відігнав карету від таверни, перевівши коней до просторого облаштованого стійла, поблизу трактиру де про них мали подбати. На самого ж кучера вже чекала невелика, втім доволі затишна кімната зі зручним ліжком, що розташувалася на другому поверсі. 

Щодо Алонсо - його апартаменти розташовувалися на поверх вище, якомога далі від решти нечисленних гостей трактиру. Не минуло й години, як мисливцеві підготували гарячу ванну та вечерю, не забувши принести добре приготовані наїдки кучеру.

Алонсо не був з тих, хто не міг обійтися без гарячої ванни, чи м’якого ліжка. Якби у номері його зустрів матрац розстелений на підлозі, або ж пил на меблях, він навряд жалівся б на подібну гостинність. 

Попри запашні страви їсти не хотілося. Вечеря у таверні виявилася більш ніж поживною. А от відмовлятися від гарячої ванни з урахуванням важкої дороги та старанної праці тутешніх покоївок, що готували її ближче до ночі вочевидь було б не гарно.

Мисливець зачинив двері на засув, й знявши із себе одяг зауважив розрізаний плащ, який вартувало б за нагоди віднести до кравця. Полишивши одежу та поклавши на стіл пару заряджених пістолів, Алонсо, заплющуючи очі занурився у приємну воду, що парувала в чималому дерев'яному чані.

Думки пливли спокійно, неначе легка річкова течія, яка ладна плавно оминути будь-які перешкоди, що трапляються на її шляху. Він згадував минуле. Життя, про яке більшості шукачів пригод годі бодай мріяти. Небезпеки лоскотали нерви, а завдання які зазвичай вирували на вістрі леза дарували відчуття того, що насправді живеш.

Завершивши купання, мисливець витерся рушником, й переодягнувшись у зручний змінний одяг в якому можна було за потреби вийти на люди, пройшовся кімнатою. Широке двомісне ліжко було охайно застелене. На круглому дубовому столі чекала запашна вечеря, й ще досі повитий парою чайник з окропом. Саквояж мисливця стояв поруч ліжка, на майстерно оздобленому тонкими, ледь помітними, різьбленими візерунками стільці.

На значно меншому столику по інший бік ліжка завмерла пара вірних пістолів заряджених срібними кулями. По кутках та ближче до центру просторої кімнати, на витончених у своїх лініях дерев’яних тумбах з округлими стільничками, розмістилися канделябри даруючи спокійне помаранчеве світло запалених свічок.

Алонсо підійшов до вікна, й обережно посунувши штору поглянув на двір. Навпроти було добре видно таверну у вікнах якої ще й досі майоріли вогники. Мисливець із кучером могли не гаяти часу, й одразу заїхати до трактиру де звичайно ж не лишилися б голодними. Втім, Алонсо рушив перевіреним шляхом, вирішивши поспілкуватися з тутешнім корчмарем та частково роздивитися місцевий люд.

Наразі ж Алонсо востаннє подивився у бік таверни, й окинувши поглядом темний горизонт потягнув штору у зворотний бік.

Чомусь на серці було непереборне відчуття, що це крайня ніч, яка мине у спокої.

Мисливець обійшов кімнату, й загасив більшу кількість свічок, залишивши лише ті, що стояли поряд ліжка та вхідних дверей. Апартаменти направду видавалися затишними й навіть коли світла навколо стало менше, не виглядали аж надто гнітючими. 

Чан для купання так і лишився наповненим. Алонсо не хотів турбувати прислугу, яка й так піднялася на ноги, щоб гідно зустріти нічних гостей. Мисливець розкинувся на широкому ліжку заплющуючи очі. Він завжди мав чутливий сон і навіть у нічні години спокою був готовий виринути з царства сновидінь, маючи при цьому світлий розум.

Цього разу йому вдалося швидко заснути. Думки щодо замовників, лісової погоні та кучера із дивним блиском очей затьмарила втома. На зміну сновидіннями про самотні заплутані лісові стежки раптово виник образ жінки. Обличчя її мало неприродно блідий колір, втім рухи виглядали абсолютно живими.

Незнайомка кружляла у дивному танку посеред лісової галявини. Її довга чорна сукня, що чимось нагадувала бальне вбрання невимушено спонукала Алонсо підійти ближче, простягнувши долоню, щоб скласти пару у чарівливому вальсі. Вони усе кружляли, аж раптом мисливець відчув, як перечепився за товстий корінь впавши у лісове озеро, якого до цієї миті поруч не було.

Алонсо відчайдушно намагався виринути з води, але чиїсь руки вперто не давали піднятися на зовні. Дивний сон змінився незвичною для мисливця панікою, й він швидко розплющив очі виринув з води, й впавши на підлогу почав жадібно відсапуватися.

Сон відступив, але звичним пробудження це було не назвати. Алонсо сидів на підлозі кімнати поряд чану з водою. З довгого темного волосся на підлогу стікала вода. Чому і навіщо він занурив голову до глибокої балії, й ледь не захлинувся лишалося тривожною загадкою.

Алонсо спробував остаточно прийти до тями, але завдання видалося не з легких. Він ніколи не був сновидою, й кімната у якій перебував мисливець була абсолютно порожньою від людей.

Чоловік швидко рушив до столу підхопивши з нього зброю. У наступну мить, Алонсо нечутно підійшов до вікна, ледь-ледь посунувши штору дулом пістоля. На вулиці було порожньо, й лише вітер час від часу гуляв за вікном. У таверні навпроти майорів самотній вогник і ще трохи поспостерігавши за нічною негодою, мисливець раптово озирнувся до вхідних дверей.