Глава 3 Тіні

Нестримний вітер за мить дістався ніг мисливця, й здавалося Алонсо відчув на собі стрімкий поштовх. Кучер своєю чергою вихопив з під плаща довгий пістоль, вільною рукою висмикнувши з-за поясу сріблястий ніж. 

Навкруг то там, то тут чулися рвучкі звуки. Наче хтось невидимий проносився поруч, готуючи найкращий момент, щоб завдати удару. Тіні, ледь помітні оку зникали, й з’являлися поруч з каретою, аж зрештою мисливець відчув, як невидиме лезо за лічені миті розрізало поділ його плаща.

Спіймавши вдалий момент, коли один із тьмяних силуетів зачаївся поруч ближніх дверей карети, Алонсо здійснив постріл, змусивши тінь з протяжним шипінням відступити. Поруч з отвором від срібної кулі, на дверях застигла темна пляма ледь помітно розчиняючись у них.

Кучер несподівано втратив рівновагу, і мисливець почув лезг ножа, що вчасно заблокував удар невидимої шаблі. Чоловік у циліндрі здійснив швидкий постріл у бік удару, змусивши другу з тіней заскреготіти від болю.

Ховаючись за товстим сосновим стовбуром, на долю миттєвості виказав себе третій примарний воїн. Мисливець хутко випростував правицю, спустивши курок. На якусь мить все стихло. Пориви вітру стрімко віддалялися, залишивши подорожніх наодинці з гнітючою тишею.

— Живий?! — квапливо перепитав Алонсо, на мить відвівши погляд у бік кучера.

— Так, — не забарився з відповіддю супутник, й не зводячи погляду з лісової гущавини, дістав із широкої внутрішньої кишені плаща шомпол та порох. — Необхідно чим скоріш вшиватися звідси!

Допоки кучер перезаряджав зброю, мисливець хутко дістав із саквояжа пробірку з невідомим кучереві вмістом, зірвавши корок. Пасма тонкого сірого диму потягнулися вгору, на очах перетворюючись на хмару, що пролітаючи за кілька дюймів над землею поволі розсіювалася перекидаючись на загадковий туман. 

— Занадто просто, — мовив сам до себе мисливець, чекаючи поки дивне хмаровиння зробить свою магічну справу.

Несподівано на тлі болотяного берега почали з'являтися людські силуети. Спочатку двоє, а потім ще й ще. Озброєні чіткими обрисами шабель та сокир, що ладні були завдати справжніх ударів, вони квапливо підкрадались до дороги, виказуючи себе на тлі сірого туману.

Алонсо поспіхом закинув розряджені пістолі до саквояжа, й швидко відкривши двері карети вкинув туди щойно зібрану поклажу. Кучер, який також помітив з пів дюжини тіней зрозумів усе без слів. Мисливець дістав з-за дверей заряджений мушкет і прицілившись здійснив постріл. Срібна куля пронеслася поміж дерев, поціливши обрану мішень. Кучер своєю чергою відправив до боліт кулю зі свого пістоля, і схоже також не схибив.

— А тепер ходу! Ходу! — вигукнув мисливець застрибуючи до карети.

Кучер стрімко підбіг до коней, посівши своє законне місце за упряжжю. Алонсо ж з гуркотом зачинив по собі двері й карета зірвалася з місця. 

Після влучного пострілу мисливця, підступні Тіні враз зрозуміли, що їх викрито, й тепер, подолавши куряву туману кинулися навздогін. Алонсо поспіхом перезарядив мушкет, й вже за мить дерев'яний приклад розніс заднє віконце карети. Наступний постріл сповістив втікачів про влучання протяжним криком, що заледве був схожий на людський.

— А нехай тобі! — вилаявся мисливець, знову заходившись перезаряджати мушкет. — Ви ж ніколи не полюєте такою великою групою. 

Карету раптово підкинуло, й срібна куля завбачливо підготовлена Алонсо вистрибнула з рук, покотившись дерев’яною підлогою.

— Трясця! — знервовано вигукнув мисливець, поспіхом відкриваючи саквояж.

Хутко діставши з нього пробірку із зеленим вмістом, Алонсо обережно визирав крізь потрощене віконце, намагаючись вловити де саме наразі знаходяться переслідувачі. Їх залишалось щонайменше п'ятеро, й своєї гонитви вони не залишили. 

Кучер щосили гнав четвірку коней, час від часу на долю миті озираючись. Він не міг бачити обриси темних постатей, натомість Алонсо помітив, як ліворуч від карети з дороги здіймається пил. На перший погляд, летів він з під колеса, проте зараз мисливець добре бачив, що саме ця пилова смуга вирує на самому краї дороги, у місці де ґрунт межував з піском.

Невидимі переслідувачі вочевидь порівнялися з каретою, й сліди зникли. А отже частина їх звернули до основного шляху. Мисливець знову відчув особливий вітер, що майже дістався вікна і відкривши корок стрімко жбурнув поперед себе колбу. 

Краплі зеленої рідини застигли у повітрі, зашипівши на тілах ворогів. Схоже ще двоє Тіней вимушено зійшли зі шляху. Отже, ще троє залишилися стояти посеред дороги, або ж й досі женуться за ними.

Сумніви мисливця розтанули на очах, коли у дах карети встромилось чорне лезо сокири. Хтось відчайдушно почав шматувати стелю, намагаючись пробитись до середини. Ручка на дверях, праворуч від Алонсо заворушилась у наполегливих спробах прочинити дверцята. Мисливець поспіхом знайшов кулю, яка волею долі підкотилася до його чобота, намагаючись чим скоріш забити її до дула мушкета. 

Кучер помітив дві чорні сокири, що то зникали, то знову з'являлися, із силою завдаючи ударів по даху карети. Погляд швидко чергувався між дорогою попереду, й Тінями, котрі вовтузилися на даху. Врешті рішення було прийнято. Карета різко загальмувала і схоже струснула одного з переслідувачів. Іншого кучер спромігся дістати ударом батога, котрий вибив сокиру з цупких рук Тіні. 

Алонсо врешті закінчив із мушкетом, пострілом рознісши бічне скло, заразом вразивши нападника. Карета знову рушила вперед, й нині лише один з нападників тримався за дах нарешті виказавши свою подобу.

— А щоб тебе! — поспіхом озираючись вигукнув кучер. 

На такій швидкості залишити упряж він не міг. Правиця сміливця подумки тягнулася до срібного ножа, але зупинятися було не можна. Кучер розумів це, сподіваючись, що останнього з нападників спроможеться прибрати мисливець. 

Алонсо втомлено звалився на сидіння, раптово зачувши скрегіт, який доносився з гори. Тінь залишилась сама, й нині не мала змоги ані потрапити в середину карети, ні бажання зійти на повній швидкості. Мисливець підвівся і квапливо роззирався навсібіч у пошуках належного приладдя. Відкинувши кришку сидіння він швидко дістав звідти масивний молоток, який кучер завжди возив із собою на випадок ремонту карети.