Глава 1 Темний

Чорний кінь неспішно зупинився поряд лісового озера, порушивши нічну тишу коротким іржанням. На гриві кольору воронячого крила застигли краплі осіннього дощу, що попри нещодавній галоп усе ж вполював у свої прозорі тенета коня з його господарем. 

За мить, високі шкіряні чоботи ступили на вогку землю, й знявши із голови важкий шолом, вершник рушив у бік водойми. На потемнілій від часу броні подекуди завмерли тонкі соснові голки, доповнюючи химерну картину у вигляді четвірки бісів, що викарбував на металі невідомий гравер. 

Зупинившись навпроти темної води, Владислав на якусь мить задивився у похмуру каламуть, яка несподівано освітилась помаранчевим сяйвом. Місяць, що до часу ховався поміж хмар, здавалося вигулькнув з під самісенької води.

— Не можеш звикнути до нового обличчя? — з-за спини пролунав спокійний, й від певного часу такий важливий жіночий голос.

У відбиванні раптово з'явилася струнка постава молодої, але від того не менш сильної відьми. Осінній вітер ледь помітно бавився її довгим чорним волоссям, а у карих, сповнених глибокого погляду очах грали лихі вогники. 

Влад мовчки підійшов до старого дерев'яного човна, що уперся носом в пожовклий очерет, й пнув шкіряним чоботом у потемнілі дошки. Маленькі краплі дощу, які до часу рясно вкривали собою озерну поверхню нині майже зникли. 

Воїн озирнувся в бік відьми простягнувши міцну правицю у чорній рукавиці. На обличчі жінки на мить спалахнула лукава посмішка, і зробивши крок вона швидко вхопилася за чоловічу долоню та застрибнувши до човна, вмостилася на дерев'яній лаві.

Владислав своєю чергою вперся руками у корму, й човен з рипучим звуком спустився на темну воду. Поглянувши на коня, що покірно залишився чекати свого господаря, він стрибнув слідом за відьмою. Перехопивши весла, Влад вправно спрямував човен до середини водойми, зрештою віддавши керування невидимій підводній течії, що дивовижним чином повільно рухала його здавалося абсолютно спокійною водою.

— Як минуло полювання? — запитала жінка, спершись ліктями у коліна, попередньо склавши руки в замок, й підперши витончене підборіддя, ніби зачарована вдивляючись на пошрамоване обличчя Влада.

— Усе гаразд, — врешті порушив мовчання чоловік. — Карета з алхіміком не дісталася пункту свого призначення. Від нині вона спочиває у болотах разом з власником та ескортом.

На обличчі Олени, а саме так звали красуню, що наразі споглядала на Владислава промайнула задоволена усмішка.

— Це чудово, — задумливо, й водночас стримано мовила жінка. — Але невдовзі по нас прийдуть.

Влад поглянув на бліде обличчя Олени, що від певного часу стало єдиним на яке міг споглядати воїн, відчуваючи бодай якісь емоції. Свого часу саме вона знайшла його в очереті поблизу одного з лісових боліт. 

Численні рани на руках, що нині приховували чорні рукавиці. Закривавлене обличчя, й тіло пронизане десятком ворожих стріл, одна з яких проштрикнула серце змусивши назавжди зупинитись. 

Її очі - перше, що побачив Влад зробивши перший вдих нового життя. Невідомо як, втім молода пані змогла повернути його зі світу мертвих. Хоча чоловік добре розумів, теперішня його подоба та сприйняття має занадто мало спільного зі світом живих.

Неподалік човна раптово почали здійматися дрібні бульбашки, поступово збільшуючись у розмірах. За кілька секунд вода знову стала спокійною, повільно рухаючи човен вперед. Влад непомітно поклав долоню на руків'я меча, продовжуючи вдивлятися у вічі своїй чарівній супутниці.

Десь за його спиною на мить, ледь помітно вигулькнули з води пара товстих зелених мацаків. Олена лише усміхнулася вдивляючись на рясні бульбашки, що здіймалися на поверхню.

Влад невимушено поглянув на темну воду, ніби й не вбачав у ній того, що могло налякати звичайну людину. Поклавши долоню на чорні вигини руків’я меча, він знову подивився на свою нічну супутницю.

— Кажуть цього разу все серйозно, — раптово мовила Олена. — Вони знайшли найкращого. Майстра. Якщо сама королівська інквізиція звернулася до нього, отже він насправді може становити небезпеку.

— Забуть, — покосившись на інший берег водойми спокійно мовив Влад. — Це повторюється з року в рік. Люди шукають захисту від таких як ми, й не в змозі второпати, що ці землі належать лише нам. Тільки нам, і назавжди.

Поміж високого очерету щось заворушилось й поспіхом стрибнуло до латаття, сколихнувши воду чималим сплеском.

— Поглянь навколо. Болота, що ладні назавжди поглинути за необачний крок. Лісові озера, запруднені породженнями зла. Стежки, якими не пройти. На їхньому місці я б радше шукав захисту у нас, а не поміж пройдисвітів, які несуть маячну у людських тавернах, — мовив Влад.

— Ні, — відрізала Олена. — Цей чоловік особливий. Я відчуваю. У ньому є справжня, вроджена сила. Нам потрібно остерігатися його.

З води раптово вирвалася трійка зелених мацаків, й вчепившись за борти, з силою хитнула човен. Влад миттєво вихопив меч, штрикнувши каламутну воду. Слизькі мацаки враз сховалися до своєї підводної домівки, залишивши по собі лише короткий рев їхнього власника.

Владислав повернув меч на місце, й підняв з-під ніг шматок ганчір'я, змахнувши з леза чорну рідину. У місячному сяйві клинок загадково відблискував потемнілим сріблом.

— Здається саме денне світло мріє забути дорогу до цих місць, а світанок нещасний, бо змушений щоразу зазирати й до тутешніх околиць, — Влад задумливо поглянув на зорі, що на кілька миттєвостей вигулькнули з-за хмар. — Гаразд, я буду обачний. Та нехай той, хто ризикне поткнутися до наших володінь буде готовий зазирнути у пітьму.

Олена усміхнулася.

Меч Владислава раптово повернувся до піхов, й вже за мить на його місці, у шкіряній рукавиці з'явилося довге стебло червоної троянди.

— Завбачливо, — не полишаючи усмішки відказала Олена. — Не ревнуй. Я в очі не бачила того добродія, але цього разу це щось інше, мусимо бути готові до всього.

Жінка прийняла квітку, натомість Владислав ледь чутно доторкнувся ребром долоні до її щоки.