2

Роман спершу не надав цьому випадку великого значення. За свою багаторічну практику він перевіз на маршрутці стільки пасажирів, що запам’ятати їх усіх не було ніякої можливості. Проте, рудоволоса незграба, яка не змогла заплатити за квиток йому, чомусь запам’яталася. Чи то своєю збентеженою посмішкою, чи то засмученим блиском очей, чи то жалісним тоном голосу.

Однак зустрітися їм судилося не скоро. На той маршрут, яким тоді їхала жінка, Роман потрапив водієм абсолютно випадково, підміняючи несподівано захворілого колегу по роботі. Кілька місяців чоловік здійснював звичайні для себе рейси, час від часу згадуючи про розсіяну пасажирку, яку він в своїх думках назвав Лисичкою.

З приходом весни графік роботи у Романа змінилися, і якось він знову отримав можливість потрапити на маршрут в місто рудоволосої незнайомки. Вже посередині дороги чоловік згадав про наявність у своєму телефоні номера жінки. Недовго роздумуючи, водій вирішив подзвонити їй. Навіщо? Тоді він думав тільки для того що б згаяти вільну годину яка у нього буде до зворотного рейсу назад додому.

Телефонна розмова у Романа з незнайомкою була нетривалою. Кілька фраз для того що б пояснити хто він. Потім пропозиція зустрітися в привокзальному кафе. І нарешті, її згода прийти туди через півгодини.

Чоловік з незбагненним нетерпінням чекав на колишню пасажирку. Не те, що б його сильно хвилювало повернення грошей за квиток. Сума то була копійчана, і шофер уже давно забув про неї. Не відносив себе він і до тих ловеласів, які ласі на всіх жінок, що потрапляють в поле їх зору. У Романа рідко коли складалися хороші стосунки з представницями слабкої статі. Але Лисичку він, чомусь чекав.

Жінка з’явилася в кафе, коли йому до від’їзду залишилося хвилин двадцять. Ефектно впурхнула в шикарній сукні апельсинового кольору. Яскраво-руде волосся було укладено в акуратну зачіску. Очі – майстерно підведені, а вуста зі смаком нафарбовані. В руках незнайомка тримала вже знайому дамську сумочку. Погляд випромінював упевненість і якесь нетерпіння.

Помітивши чоловіка, Лисичка швидким кроком наблизилась до його столика. Зробила це настільки стрімко, що Роман встиг тільки зірватися зі свого місця і галантно підставити їй стільчик. Всівшись за столик, жінка відкрила свою сумочку, і поспішно запитала:

– Скільки я вам повинна за квиток?

– Ніскільки, – ображеним тоном відповів чоловік.

– Тоді навіщо ви мене запросили сюди? – в голосі Лисички почулися нотки роздратування.

– Просто, що б познайомиться.

Незнайомка невдоволено фиркнула і різко зірвалася зі стільчика. Схопилася так швидко, що офіціант, котрий прямував повз них з тацею в руках, не встиг ухилитися і налетів на жінку. Задзвенів розбитий посуд, і Роман з жахом відчув, як щось гарячими хвилями розливається по його сорочці і штанях, залишаючи після себе величезну брудно-масну пляму.

– Чорт! – вилаявся чоловік розгублено, не тямлячи, як тепер буде повертатися на роботу.

– Ой, що я наробила… Вибачте… Вибачте… – торохтіла руденька, намагаючись серветкою затерти сліди свого ненавмисного «подвигу».

За кілька хвилин переконавшись, що все це безнадійно, вона приречено зітхнула і благальним голосом запропонувала:

– Може, сходимо до мене? Я вдома по-швидкому заперу і висушу вашу одяг.

Особливого вибору у Романа не було. Він лише з прикрістю усвідомив, що його рейс тепер розпочнеться з невеличким запізненням. Однак змінити щось тут було вже не в силах водія маршрутки.