Розділ 22

Вишемир напівсидів-напівлежав на дивані в кабінеті Ксандора і очманіло водив затуманеним поглядом на всі боки. І хоч голова трохи паморочилася, а в тілі відчувалося легке нездужання, загалом молодий чоловік почував себе набагато краще, ніж перед сеансом медитації. Впевненіше, чи що? Як студіозус, що зненацька зумів витримати складний іспит і зміг перейти на наступний етап навчання! Начебто нічого не змінилося, кількість знань не збільшилася, а розумієш, що став розумнішим і досвідченішим. І якщо трактувати поняття мудрості як «уміння використовувати накопичений досвід», то й мудріше.

Як тільки, Вишемир прийшов до тями, він раптом чітко усвідомив, що пора учнівства закінчилася, а настав час визначатися з бажаннями і приступати до їх здійснення. Бо якщо своїми руками не візьмеш пиріжок із полиці, сам він до рота не стрибне. Таке дитяче порівняння викликало швидкоплинну посмішку на устах Шукача істини. Над цим теж варто було попрацювати. Зростати треба й у думках. Щоб навіть випадково не обмовиться. А то ляпнеш не там і не при тих… Хоча — підмічено правильно.

Натомість Ксандор виглядав, ніби його притягли з камери тортур, де майстри заплічних справ працювали над ним не менше доби. Як у народі кажуть: «краще в труну кладуть». І без того потворна фізіономія віщуна перекосилася ще більше, а повіка на єдиному оці так смикалася, що, здавалося, мудрець безперервно підморгує.

— Отже, передбачений мною чужинець таки з'явився? — перепитав він хрипким голосом, дивлячись кудись у стіну.

Вишемир обмежився кивком.

— Який він із себе?

— Нічого особливого. Зростом з мене, але більш потужної статури. Волосся темно-русяве, коротко острижене. Очі зелені. Не юнак, але й не зрілий чоловік. Приблизно на середині третього десятка. Виглядає трохи тупуватим і повільним у рухах. За манерою триматися, досвідчений воїн. Але ніби не завжди розуміє, що йому кажуть.

— Високий! Сильний! Вродливий! — кожне слово виривалося у Ксандора, як передсмертний зойк. — Це жахливо! Весняна побачить його, закохається, вийде заміж, а я помру! Незважаючи на мудрість та знання. Незважаючи на те, що вмію заглядати у майбутнє та передбачати його. О, Творець! За що така кара? Знати і бути безсилим запобігти! Хто це міг би витримати? Я теж не скорюся! Я… я його… вб'ю!

Почувши останні слова, Вишемир з цікавістю підняв брови і допитливо глянув на мудреця.

— На поєдинок викличеш?

— Не заходь занадто далеко! — озирнувся Ксандор. — Обійдемося без сарказму. Я ще не збожеволів. І притомності теж не втратив. А чужинця треба прибрати. Поки моє передбачення не почало виконуватися далі. І займешся цим ти!

Вишемір пересмикнув плечима, потім продемонстрував свої довгі й худі, як батіг руки.

— Прошу зауважити, пане, що мене в Оплоті теж не вчили володіти списом та мечем. А в дитячі роки — дзвону сталі і булату, я віддавав перевагу шелестові інкунабул.

— Хто говорить про зброю? — посміхнувся Ксандор. — У хорошого мисливця на кожного звіра знайдеться свій капкан.

— Пропонуєш скористатися Силою? — Вишемир постукав кулаком по чолі. — Тоді ти ще божевільніший за котів у березосліз. Нас розірвуть кіньми. І навіть моя матінка не заступиться.

— Ну, ну, — з деякою образою пробурчав мудрець. — Ти, говори, та не забалакуйся! Коли тебе в послушники приймали, я вже Охоронцем істини був! Ніхто чужинця і пальцем не чіпатиме. З ним лише трапиться якась неприємність. Смертельна…

— Гм, — промовив задумливо Вишемир. — Переконливо. А хто саме ту неприємність організує?

— Отож-бо й воно. Не хвилюйся, все обставимо так, що комар носа не підточить. Я дам тобі гроші і дуже хорошу, повільну отруту. Ну а виконавця сам знайдеш.

— Це змінює справу. Думаю, у замку знайдеться слуга, який схоче подати гостю ліки від головного болю. Хоч би і з похмілля.

— Але, займися цим не гаючись!

Вишемир ще раз уважно глянув у вічі королівському провіснику і грубо мовив:

— Ксандоре, я можу порадувати тебе і приємними звістками, але за умови, що ти перестанеш крутити, а нарешті розповіси мені всю правду!

— А чому ти вирішив, ніби я щось приховую?

— Так ми не домовимося… — розвів руками Вишемир і заплющив очі.

— Гаразд, гаразд, — поступився провидець. — Запитуй. Обіцяю відповісти щиро.

— Добре, — Вишемір сів зручніше. — Тоді скажи: чого ти боїшся?

— Я?! — аж підскочив від несподіванки Ксандор.

— Так, і попереджаю: більше не намагайся хитрувати. І не кажи, що переживаєш за королівство. Не вірю я, ніби ти не маєш запасного варіанту, як отримати королівський вінець. Дам голову відрубати, що змова у столиці вже давно назріває. Пробач, але з твоєю зовнішністю ставити все на шлюб з моєю норовливою сестричкою, недостойно твого розуму. Отже, чужинець загрожує твоєму життю, так? Ну, спробуй, переконай мене.

Навіть незвична фамільярність у зверненні не так вразила Ксандора, як упевнений голос юнака. Він хотів було обуритися, але зустрівши погляд Шукача істини, не знайшов сил чинити опір його несподіваній силі волі.

— Ти вгадав, Вишемире, — тихо відповів. — Не дарма я вважав тебе найздібнішим учнем. Якось я вирішив перевірити передбачення Могути. Не те, щоб засумнівався в умінні Вчителя, але щось у його одкровеннях не давало мені спокою. І ворожіння, проведене з використанням пилку чорного бузку, показало, що цього року в наші землі прийде чужинець, який змінить у світі все. Все! Ти розумієш, що це означає?