Розділ 21

Приміщення, особисто обране та оформлене Ксандором під робочий кабінет придворного провісника, справляло враження похмурого могильного склепу. Низька стеля кімнати спеціально зачорнена, і лише де-не-де пожвавлена ​​рідкісними срібними зірками. Стіни затягнуті зловісними бордовими гобеленами, на яких потворні Змії билися один з одним, або роздирали та пожирали тіла людей та тварин.

На Вишемира вся ця бутафорія не справляла жодного враження, зате на звичайних людей діяла безвідмовно. А ще в кабінеті було дуже багато дзеркал, розміщених таким чином, щоб людина, в яке б не зазирнула, побачила частину себе спереду, а частину — зі спини. Що до загального занепокоєння, додавало ще й невиразну містичну погрозу.

Меблів у кабінеті практично не було. Тільки великий диван для відвідувачів у центрі кімнати, крісло перед ним і широке трапезне ложе, що стояло чомусь біля вікна. І велика скриня-бюро.

Однак зараз похмурість кабінету поступилася іншим, добрим чарам — жіночій красі та чарівності.

На дивані сиділа королева Біляна.

У сукні з найтоншої білої вовни, - накидка з бірюзової парчі частиною прикривала її золотаво-руде волосся, роблячи шляхетні, ніжні риси обличчя молодої жінки ще більш високим. На високих грудях усіма кольорами веселки іскрилося діамантове намисто. А за спиною в неї, як простий паж, у такому ж білому костюмі завмер король Ладислав. Чоловік досить тендітної, як для лицаря, статури, але рішучий і впертий. Про що красномовно свідчило випнуте підборіддя і міцно стислі губи. Темно-русяве волосся коротко підстрижене і забране під тонкий золотий вінець. А кучерява борідка, разом із довгими вислими вусами, надавали обличчю монарха виразу стурбованості й смутку.

— Моя шана Ваша Величносте, — вклонився Вишемир вінценосній тітоньці. — Мілорде, — відважив наступний уклін королю.

— Доброго дня, племіннику, — м'яко посміхнулася Біляна, простягаючи юнакові руку для поцілунку. — Це ти підняв у палаці такий гармидер?

— Не важко було здогадатися, — пробурчав король, який недолюблював Вишемира. Оскільки теж дотримувався застарілої традиції, яка наполягає, що шляхетним синам не місце в Академії. — Тільки Вепрі можуть бути настільки безцеремонними. Ніхто інший з наших підданих не наважився б на подібне.

— Ваша Величносте, ви надто суворі до мого молодого друга, зрілість думок і вчинків якого гідно оцінили хранителі, удостоївши званням Того, хто шукає істину, — відгукнувся Ксандор, не втрачаючи нагоди нагадати ступінь посвяти Вишемира, яка виводила його з-під королівської юрисдикції. — Він, напевно, поспішав до нас із важливою звісткою.

— І це правда, — кивнув Вишемир.

— А крім того, що не трапляється — все на краще. Без його допомоги, моє нинішнє гадання могло й не вдатися, — провісник спритно повернувся до попередньої розмови, маючи намір відвернути увагу вінценосних осіб від розпитувань, водночас погладжуючи праву мочку вуха. Що, для всіх, хто навчався в стінах Оплоту, завжди означало лише одне: «Слухай і підігравай!».

— І що це за новина? — Зацікавилася королева.

— Про те, що трапилося у Дуброві.

— Яка ж це новина, — засмутилася Біляна. — Жахлива трагедія. Бідолашна дівчинка. Краще б вона загинула.

— Отакої? — трохи здивувався Вишемир, зовсім не розуміючи, чому для Анжеліни померти краще, ніж перечекати деякий час у надійному місці. Щось не зросталося, і хитрун вирішив, перш ніж розкривати свої карти, підглянути чужі. — То ви вже знаєте?

— Інакше навіщо утримувати Таємний кабінет? А сьогодні ще й гінці підскакали з листом від барона.

— Лист від Владивоя, — повторив Вишемир. — Так-так. І що у ньому?

— А чому ти питаєш, — поцікавився король. — Якщо сам привіз такі ж звістки?

— Щоб не повторюватися… і не забирати даремно ваш дорогоцінний час.

— У повідомленні та листі сказано, що баронеса померла, а Анжеліну того ж дня викрали харцизи. Чи маєш інші новини?

— Харцизи?! — Вишемир не зміг утриматись від здивованого вигуку.

— Маєш рацію, — насупився король, по-своєму розцінивши вигук юнака. — Потрапити в полон до степовиків, я не побажав би найлютішому ворогові, а не лише молодій дівчині.

Для Ладислава будь-яка згадка про розбійників Степу, була як сіль на рану, що кровоточила. А що він міг зробити? Навіть разом із народним ополченням у всьому Зелен-Лозі набереться не більше п'яти тисяч воїнів. Три чверті, з яких лише вміють натягувати лук і здогадуються з якого боку братися за рогатину. У лісі з таким військом ніякий звір не страшний, а в чистому полі проти Зміїв та степової кінноти, багато навоюєш? А тепер ще північні сусіди заворушились. А якщо хоча б мала частина війська Сірих братів зуміє подолати Протоку... Зелен-Лог упаде їм у руки, як перестиглий плід. У Турині два десятки лицарів, півсотні гвардійців та три сотні стражників. Інші замки ще десяток-другий лицарів і сотень шість-сім ратників назбирають. Та з тисячу ветеранів… І все. А у жителів півночі тільки важкої кінноти більше тисячі. Одне спасіння — Протока!

— Ми вже дали знати баронові, що він отримає будь-яку суму, яку вимагатимуть харцизи за викуп баронети. А Ксандор, запевнив нас, що Анжеліна жива і що найголовніше — ціла та неушкоджена.

Вишемир скоса глянув на провісника, і той, про всяк випадок, одразу ж поспішив відвести від себе підозру у зловживанні Силою. За це Оплот не погладить по голові. Навіть не вислуховуючи виправдання. А приятельські стосунки ніколи не були гарантією, що один хранитель не доповість Раді про провини іншого... Особливо, коли той, хто винен, займає тепле місце біля підніжжя королівського трону.