Розділ 12

Єдина дорога, якою можна було їхати, не забрідаючи раз по раз у достигаючі посіви, звивалася неширокою стрічкою, у п'ять-шість кроків, із заходу на північний схід. А вдалині, там, де вона підходила до берега повноводної, з великими плавнями річки, — піднявся вгору ошатний замок, підперезаний стрімкими стінами у вигляді шестикутника. В оточенні десятків різноманітних кам'яних та дерев'яних споруд. Здебільшого господарських. Комор, сіновалів, хлівів, конюшень, пташників та інших приміщень, необхідних у сільському житті, де найцінніше — худоба та фураж. Це люди можуть жити і в палацах, і землянках, а худобі потрібен догляд. Інакше не буде ні надоїв, ні м'яса.

Всю долину між лісом і замком на кілька миль довкола займали хлібні поля та виноградники. А по західному березі до річки збігали великі сіножаті та пасовища, ніби шукали у людей захисту від наступаючої хащі... Похмурі, могутні дерева здіймалися темною суворою стіною, одразу ж за луками, затопивши безкрайнім морем увесь простір, аж до горизонту. Від чого, вигорілі на сонці, будівлі здавалися випадковим лушпинням, підхопленим весняним паводком.

Починало сутеніти, і людей на полях уже не було. Жінки господарювали біля хат у передмісті. З віддалених пасовищ пастухи гнали велику череду корів і овець, а кілька здоровенних псів статечно крокували разом зі своїми господарями і лише часом відбігали з гавкотом, щоб повернути на місце худобину, що відбилася від стада. На річці кричали стривожені чимось гуси, долинав передзвін заліза в кузні.

Чим ближче під'їжджали до фортеці, тим помітніше ставало, які у неї потужні стіни, який широкий оборонний рів, що наповнювався водою з річки. Як високо здіймаються кутові башти. А над дитинцем, на високому шпилі, майоріло на вітрі зелене полотнище, на якому мені вдалося розгледіти вишитого сріблом, могутнього сікача, вепра-одинака.

Судячи з побаченого, господарі замку не пошкодували ні часу, ні праці, ні грошей заради безпеки. Навіть недосвідченому погляду ставало зрозуміло, що маючи достатньо запасів, за цими стінами можна не боятися облоги навіть дуже великого війська.

Ворота теж зробили не аби як. Просвіт у товстих, триметрових стінах закривався двома масивними, окованими залізом стулками, які замикалися товстими брусами. А із зовнішнього боку, для додаткового захисту або, щоб виграти час на закриття воріт, — могли миттєво впасти важкі грати. Вони ж могла і відрізати від головних сил авангард, що прорвався у фортецю.

На відміну від Дубровського замку, у Зеленці всюди відчувалася присутність дбайливої ​​господині. Просторе замкове подвір'я було вимощене щільно підігнаними кам'яними плитами, а щілини між ними виполоті та затерті глиною. Стіни будівель акуратно вибілені вапном, усюди чисто і заметено. А у вечірньому повітрі витають аромати м'ясної юшки та свіжоскошеного сіна.

Сам дитинець стояв у центрі фортеці окремою спорудою. А його вікна, схожі на бійниці, починалися на висоті чотирьох метрів. І єдині двері, до яких вели досить круті і не особливо широкі кам'яні сходи, здавалися ледве не масивнішими за в'їзні ворота.

Подробиці можна було довго розглядати, але слуги вже взяли коней під вуздечки, і всі спішилися.

— Бажаєш особисто передати графині слова баронети, чи довіриш мені? — поцікавився Ставр, відпускаючи жестом слуг і ратників. Молодшого Вепра в супроводі Вишемира понесли кудись ще раніше, і поруч зі сходами, що вели в дитинець, окрім нас двох, залишався тільки Лукаш, що ніяково переступав з ноги на ногу.

— Жодних розпоряджень з цього приводу баронета не давала, — відповів я поступливо. — Вчинимо, як завгодно, пану графу.

— Чужих вух тут немає, — подумавши трохи, вирішив Ставр. — Скажи, про що мова, а там я сам вирішу: турбувати заради цього матір чи ні?

— По-перше, — померла баронеса Катаржина. А по-друге…

— Що?! — вигукнув Ставр. — Тітонька Катаржина померла? Достатньо! Думаю, матінка має про це дізнатися з перших вуст! І негайно. Ходи за мною.

Ставр звертався виключно до мене, сприймаючи Лукаша як слугу. Я глянув на хлопця і вже хотів поправити лицаря, але Лукаш швидко смикнув мене за рукав і прошепотів:

— Не треба, Ігоре. Я краще на подвір'ї побуду. Мені палати без потреби. Не привчений.

— Матінка не надто вимоглива у проявах етикету, — навіть не помітив короткої затримки Ставр. — Та все ж пам'ятай, скоморох, що не на ярмарковій площі перебуваєш.

Нагадавши мені місце, яке я займав у тутешній ієрархії, Ставр рушив уверх сходами.

За вхідними дверима виявився вузький коридорчик, яким можна було пройти лише по одному, і тільки наприкінці його відчинялися другі дверцята, такі низькі, що інакше, ніж зігнувшись, у них увійти неможливо... Хитро. У разі нападу захисникам замку достатньо встати по обидва боки дверей і рубати схилені шиї ворогів. Четверо мечників, посилених кількома щитоносцями та десятком лучників, без особливого ризику, могли обороняти вхід до зали від цілого загону закутих у броню лицарів, що будуть змушені входити по одному.

Дверцята вели до гридниці, що займала добру половину дитинця. Посередині глухої стіни над каміном на товстих ланцюгах зі стелі звисав парадний герб сім'ї, тьмяно освітлений двома канделябрами, розрахованими на дюжину свічок кожен. Але горіло їх зараз не більше п'яти. Однак і при такому скупому освітленні я зумів розгледіти срібного вепра, якого вже бачив на прапорі, над замком.