Розділ 11

Барон Владивой стояв на мокрому після нічного дощу оглядовому майданчику донжону, спираючись ліктями на невисокий, трохи вищий за пояс, але досить широкий зубець, і похмуро споглядав, як вечірнє сонце неохоче тоне в нетрях лісу. Та вже, мабуть, що й не лісу — хащі, котрі за роки що минули після Моровиці, безповоротно поглинули колись любовно доглянуті людьми ниви та пасовища.

Звідси відкривався чудовий вид на дикий хребет, прозваний Проходом, через єдину, досить широку ущелину, придатну для стерпного проїзду купецьких караванів. Власне, на прохання і за гроші купців, щоб убезпечити їх від небезпек неодмінно супутніх у такій важкій, але необхідній для всього королівства справі, і було сотні років тому зведено сторожову вежу Дубров і виставлено постійну варту. Заодно Турін прикрив м'яке підчерев'я Зелен-Лога від буйства харцизів. Наявність фортеці не замкнула степовиків з іншого боку хребта, але налітати на землі королівства вони стали все-таки рідше й не такими великими ватагами.

Згодом загін ратників, які будували вежу і несли дозорну службу на Пограниччі, як водиться, обзавівся дружинами та дітьми. Зброя, що потребує ремонту, та інший господарський і службовий реманент, залучили коваля з усім виводком. Зрубали поряд будинки і селяни, що підтягнулися з довколишніх хуторів і виселок. Вирішивши, що під боком озброєного загону жити спокійніше, ніж самим відбиватися від наскоків лихих людей… Та й вирощене зерно, овочі, яйця чи м'ясо, не треба нікуди возити на продаж. Півсотні ратників та їхні коні зметуть усе, встигай тільки повертатися… Так і виникло саме селище, що згодом розрослося до містечка на кілька тисяч душ.

Ось тільки тепер, навіть через півсотні років після Моровиці, все ще надто багато будинків в окрузі пустує і занепадає. Владивой робить усе, щоб утримати і фортецю, і містечко у належному стані. Вітає кожного, хто бажає оселитися в Дуброві. Приваблює різними обіцянками. Про які на кожному ярмарку оголошує глашатай. Майже як харцизи, часом заплющуючи очі на темне минуле, аби тут людина жила гідно і не порушувала спокою.

Зараз Владивой супив брови і напускав на себе вигляд крайнього роздратування, але швидкоплинна посмішка, блукаючи на його губах, зводила нанівець всі спроби барона, грати роль скорботного вдівця і прийомного батька, стурбованого долею зниклої пасербиці.

Та й з чого було йому засмучуватися, якщо все йшло до того, що у зв'язку з обривом у жіночій лінії роду, Великій раді доведеться дозволити баронові заснувати нову династію. А значить, замок Дубров стане його власністю доти, доки на смертному одрі він не передасть вінець рідній дочці. Народженням якої йому ще належить потурбуватися.

Владивой окинув поглядом замкову площу, будинки в передмісті. І вкотре знайшов підтвердження своїм думкам. Пильне око помічало і деяке запустіння, і відсутність дозорців на стінах, що пояснюється банальною нестачею людей. Треклята Моровиця пройшлася, хоч і зазубреною, але дуже гострою косою по всьому краю, надто багатьох забираючи з собою — і надто мало залишаючи живими. Досі жінки не можуть поповнити втрати... Але з іншого боку, це прокляття принесло й благо — адже ворогів теж поменшало, от і побоюватися особливо нікого.

Єдине військо, здатне потривожити королівство Зелен-Лог — це степовики. Але серед харцизів поки що не було Хана, який зумів би зібрати в єдиний кулак безшабашну вольницю. А поки що, їх розрізнені ватаги, не більше як у півсотні шабель, що час від часу вихором проносяться Пограниччям у пошуках легкої наживи і так само швидко зникають у Заскеллі не надто турбують Дубров. До замку, де на них чекали майже дві сотні озброєних ратників та міське ополчення, вони й близько не підходили. А основною здобиччю ватаг ставали необачні мандрівники та жителі хуторів, які не хотіли змінити свободу на безпеку. Хіба хто з новиків хотів продемонструвати товариству молодецтво і для цього пробирався в Дубров, щоб викрасти доброго коня чи гарну дівчину.

Але, якщо загалом, то навіть Змії приносили більше збитків, якщо їм вдавалося запопасти худобу на випасі. Та й незалежним хуторянам наука.

До речі, про Зміїв. Скільки разів уже Владивой, поглядаючи у бік гір, думав над тим, що міг би зібрати загін і спробувати знищити гніздо чудовиськ. Адже на того лицаря, який зможе це зробити, чекає вічна слава та інші почесті. Але за насущними справами все якось часу не вистачало. Як і тепер... Хіба що, як він нарешті стане єдиним повноправним власником замку, можна буде повернутися і до цих мрій.

Бич південних земель, вогнедишучі крилаті бестії з'явилися в дні Хаосу, що настали після Армагеддону. Зайняли Прохід, і з того часу, без їхнього волі, нікому не вдавалося подолати південний кордон. А пропускали туди і назад вони людей за своїм розумінням. Одних — спопеляли вогнем, не давши навіть наблизитися до Проходу. З інших — брали данину худобою. А на третіх взагалі не звертали уваги, хоч за хвіст смикай. І не мало значення самотній мандрівник чи озброєний загін рухався дорогою, що веде до Степу. При цьому, з харцизами, що вешталися туди і назад, Змії підтримували щось схоже на добросусідські відносини. Час від часу навідуючись у Кара-Кермен за гостинцем і завжди отримуючи стільки м'яса, скільки могли забрати. Зі слів відступників, що оселились у замку, і небагатьох невільниць, яким пощастило втекли з харцизького полону, барон знав, що бестії ніколи не живляться на очах людей. Вб'ють — запросто, а жерти не стануть.

— Дивні твої діяння, Творець… — пробурмотів він собі в вуса, повертаючись думками до насущного. — Щось погоня затримується? Пора б їм уже повертатися.

Наче у відповідь на ці слова, на замкове подвір'я влетів загін кінноти, і Калита, перемовившись із стражником, — мабуть, питав, де господар, — кинувся бігом до дверей донжону. А ще через деякий час його чоботи загуркотіли сходами, і осавул вибіг на оглядовий майданчик.