Розділ 6

Кривиця, як завжди, сидів у шинку «Смажена Гуска» і неквапливо потягував щось із великого глиняного кухля, ліниво відганяючи зеленою гілкою абсолютно безцеремонних мух.

Раніше міський трактир називався «Смажений Гусак» і належав Дерим’ясу, хлопові потужному, що ніколи довго не думав, якщо клієнтові напідпитку, треба було засвітити проміж очей. Але вже скоро рік, як колишній господар помер від якоїсь хвороби. Буквально за кілька днів, безперервно скаржачись на нестерпну печію у шлунку та запиваючи цей біль відрами вина чи пива. Поки не впав замертво. Замковий лікар Дрогопис і хранитель Повіст, порадившись, вирішили, що всьому виною, отрута для щурів, яка випадково потрапила в їжу чи питво, — яку Дерим’яс сам же на минулому тижні в аптеці Дрогописа і купив. Або був необережний, розкладаючи приманки для гризунів.

Багато городян думали, що Яринка, яка була мало не втричі молодша за Дерим’яса і прожила з чоловіком менше року, швидко продасть заклад і зникне з Дуброва, разом із першим купецьким караваном, що прямуватиме до столиці, але сталося інакше.

Вже у наступний після похорону день, у двох голів сімейств, надто ласих на дармову насолоду і які вирішили, що молода і гарненька вдовиця дуже потребує втіхи, чомусь виявилися до крові роздерті обличчя. А після дев'ятин на вивісці змінилося кілька літер, котрі сповістили Дубров, що у корчми нова господиня. А завсідників, які вирішили, що у закладі, котрий належить жінці, можна безкарно буянити і не платити за рахунками, швидко вгомонив Кривиця.

Кивнув мовчки на слова подяки і сів у дальньому закутку. Після чого одноокого харциза можна було завжди застати тут. Навіть далеко за північ. Баби пліткували, що він і ночує там же, за столом… Але будь-кому, хто хоч раз бачив Яринку, не треба було пояснювати, що перебувати під одним дахом з такою кралею і ночувати в залі, може тільки сліпий чи паралітик. А вірний побратим Калити хоч і втратив у бою одне око — другим бачив краще, ніж дехто двома. І зі здоров'ям у сорокарічного відступника було все добре.

Іноді осавулу здавалося, що Дерим’яс так поквапно і несподівано пішов до Творця не без допомоги Кривиці, але як водиться в таких випадках — розпитувати не став. Якщо через багаторічну звичку до волі, сам досі не спромігся завести собі господиню або хоч трохи постійну коханку, то нічого інших засуджувати... Кожен птах в'є гніздо, як уміє. Або коли настає термін.

— Здрастуйте, чудовисько однооке, — сів Калита поруч із побратимом, а не навпроти, знаючи, що той не любить, коли йому загороджують зір.

— Давно не бачилися, — як завжди непривітно пробурчав той. — Чого приперся, старий пес? Вбити когось знадобилося?.. Сам, мабуть, уже шаблю в тремтячій ручці втримати не можеш?

— Ні, братику, тут справи важливіші, обміркувати треба, — не підтримав ритуальної лайки осавул. І Кривиця одразу насторожився. Зазвичай після того, як побратим починав говорити таким голосом, їм доводилося тікати з насиджених місць. А за останні місяці одноокий аж надто звик до хлібного місця, ласкавої господині і зовсім не хотів міняти м'яку постіль і щедрий стіл на черствий калач і сідло під головою.

— Не набридло тобі, старий дурню, по світу никатися? Дурні люди прізвисько давали… Ну, яка з тебе Калита, коли ти гроша ламаного в руках утримати не вмієш? Щойно у барона пригрівся і знову на старе потягло?

— Не гундось, братику. Про нашого пана і дбаю.

— Тоді, гаразд… Якщо для Владивоя, тоді вибач… Кажи, що зробити треба? Його світлості ми всім завдячуємо. 

— Спершу добре б горло промочити… — натякнув на привілейоване становище побратима Калита. Мовляв, я і сам можу служницю окликнути, але ж тобі піднесуть і швидше, і з власних запасів господині.

Кривиця не став мудрувати, подав обумовлений знак.

Але Яринка й сама вже поспішала до їхнього столу.

Половину життя провівши в корчмі служницею, а потім — допомагаючи чоловікові господарювати, молода жінка навчилася добре розбиратися в міміці людей. А то, ближче до ночі, їхня мова не завжди зрозуміла навіть самим відвідувачам. Та й побратим її одноокого вартового і... постояльця заходив не так часто. «Смажена Гуска» призначалася для городян простих і бідніших, а Калита — осавул. Вважай, права барона! Тож чого б завбачливій жіночці не догодити милому, а заодно — придбати покровителя і в замку?

Тому, не чекаючи замовлення, на стіл перед побратимами був виставлений запітнілий жбан найкращого пива і нарубана великими скибками жирна тарань. Зачекавши хвилинку і зрозумівши, що чоловікам поки що більше нічого не треба, Яринка злегка похитуючи стегнами, неспішно пішла.

— Гарна баба, — схвалив Калита. — М'яка... Вмієш ти, братику, влаштовуватись...

— Приказку про лагідне теля знаєш?

— Не знаю скільки і чиї цицьки ти смокчеш, — зареготав Калита, — але на теля, повір мені на слово, від цього точно схожим не став. Той ще вовчисько.

— Або пий і кажи чогось треба, або — дибай геть! Не вистачало нам ще з тобою бабу ділити, — пробурчав Кривиця.

— Та ти що, братику, окстися! — щиро обурився осавул. — І в думках не було!.. Коханка побратима, доки сам не прожене, недоторканна! Тут на мені немає гріха! Просто залюбувався... Міг би і присягнутися та — нічим. А справа у мене така… Треба допомогти Владивою залишитися бароном у Дуброві та після смерті баронеси.