Розділ 5

Цвинтарна, якщо не сказати — могильна, тиша нависла зранку над просторим подвір'ям та самим замком Дубров. Ось тільки пояснювалася вона не наслідком страшної пошесті, а поганим настроєм господаря баронства Владивоя.

Барон завжди славився неприборканістю характеру, запальністю і крутим норовом, а що був він молодим тридцятитрирічним міцним чоловіком і руку, як кожен лицар, мав важку, то вся двірня — покоївки, служниці, лакеї, ліврейні слуги та куховарки сьогодні зображували примар. При наближенні барона, а його масивна хода легко вгадувалася здалеку, прислуга миттєво кидалася навтьоки і зникала з очей, наче, накриті тінню шуліки, перепелята. А відновлювалося життя тільки після того, як стихали не лише кроки, а й їх відлуння.

Шалена злість просто розпирала барона, і вже наперед залишалося поспівчувати тому, на кого вона вихлюпнеться. А причина такого настрою — банальна і, на жаль, останнім часом стала — баронеса Катаржина.

Дружина захворіла ще взимку. Спочатку здавалося нічого страшного, звичайний кашель, але баронесі день у день ставало тільки гірше. Так минула й весна. А два тижні тому замковий лікар-охоронець з жалем сказав, що дні її світлості пораховані, і він абсолютно безсилий чимось допомогти. А вчора, ще один, досвідченіший цілитель, надісланий у Дубров безпосередньо з академії Оплоту, оглянувши Катаржину, підтвердив вердикт замкового медика. Сказавши, що не може нічим допомогти. Мовляв, леді сама більше не хоче жити, а тому ніякі ліки тут не зарадять. Вона згасає і протягне не більше місяця. Та й то лише тому, що зараз весна. Восени вона померла б набагато швидше.

А це, у свою чергу, означало крах усіх надій і планів самого Владивоя! Кінець влади та привільного життя. Після похорону, згідно з майоратом, усі права на землі перейдуть до пасербиці — баронети Анжеліни. А юна вертихвістка не засидиться в дівчатах! І півроку не мине, аби лише скінчився жалоба, що приписується правилами пристойності, як дівчина приведе в замок нового господаря. І тоді Владивою, якщо той буде досить люб'язний, у кращому разі дозволять командувати загоном найманців та патрулювати Прохід у Заскеллі.

А швидше за все (Владивой вчинив би саме так і не вважав, що інші будуть милосерднішими) Анжеліна надасть вітчиму право вибрати будь-яку пару коней, додасть до них середньої тяжкості гаманець зі сріблом, дозволить забрати особисту зброю і тепло попрощається. Настільки тепло і привітно, що загін озброєних стражників проводить свого колишнього пана аж до меж баронства. Від імені молодої господині по-родинному побажавши: ніколи більше не траплятися їм на очі.

П'ятнадцять років — вік найшвидших, безглуздих і безкомпромісних рішень. Та й як не крути, новому господареві завжди тісно в одному барлозі з колишнім власником. Яким би поступливим один із них не був.

Владивою на мить здалося, що з задимленої стелі потягло холодом. Хоча, навіть у лютий мороз, у трапезній замку було досить тепло, завдяки двом величезним камінам, розташованим біля протилежних стін, що примудрялись за один зимовий день з'їсти віз дров.

Барон мерзлякувато смикнув плечем, щільніше запахнув на грудях камзол і жадібно сьорбнув підігрітого зі спеціями вина з кубка, послужливо простягнутого слугою.

З пасербицею у нього якось одразу не склалися стосунки.

Коли, три роки тому, Владивой одружився на вдові свого старшого брата Вертера, котра тоді ще не переступила тридцятирічний рубіж, баронеті вже виповнилося дванадцять, і вона вступила в права майорату. Незважаючи на те, що ця обставина позбавляла Владивоя можливості удочеріння Анжеліни, і він залишався ні з чим, у разі передчасної смерті дружини, — навіть якби на той час у Владивоя з Катаржиною з'явилася рідна дочка, — барон щиро співчував сироті і всіляко намагався замінити їй батька.

Але чи то дівчинка вважала себе надто дорослою, водночас залишаючись цілковитою дитиною, чи то знайшлися «доброзичливці» — щиру турботу з боку дядька, юна баронета сприйняла не як щире співчуття, а як щось, що має зовсім непотрібний сенс. Яка дурниця! Це зараз, через чотири роки, Владивой іноді ловив себе на тому, що із задоволенням розглядає симпатичну панянку. А тоді вона була справжнім опудалом, тільки в город ворон лякати... Але, тим не менш, дівчинка цуралася вітчима з кожним днем ​​все більше і більше, поки це не стало помітно всім.

Відбулася довірча розмова баронеси з дочкою. Потім були зовсім дурні, але від цього не менш неприємні з'ясовування стосунків між подружжям. Якесь зім'яте примирення всіх з усіма. Сльози, шмарклі і, як наслідок, щемливе почуття досади і присмак недовіри. Який з роками так і не пройшов ні у Катаржини, ні в Анжеліни, ні в самого Владивоя.

Достатньо було баронесі помітити чоловіка поряд з дочкою, що справді розквітла за останні півроку, як у неї псувався настрій і починалися нестерпні мігрені.

Анжеліна, яка хотіла осягати таїнство стосунків між чоловіком і жінкою, згадуючи дурниці, які собі придумала, болісно червоніла при зустрічі з вітчимом і ховала очі. А мати, не розуміючи справжньої причини її гарячого рум'янцю, дошукувалася в поведінці дівчини іншого сенсу.

Барон від цього впадав у справжній сказ і починав трощити меблі. Що, з погляду хворої уяви баронеси, лише підтверджувало його провину.

І якщо Владивой виходив зі спальні, вона одразу вимагала до себе доньку. Або, навпаки, досить було кудись відлучитися Анжеліні, як слуги бігли за бароном. День за днем. Ніч у ніч…

Хотіла цього Катаржина чи так склалося, але Владивой іноді просто ненавидів і дружину, і пасербицю. А дівчина, навчившись розбиратися в почуттях чоловіків, мимоволі відповідала вітчиму взаємністю. Дійшло до того, що барон цілком серйозно почав думати про те, як би вмовити дружину відправити баронету кудись із замку. Погостювати до однієї з вінценосних тіток, а ще краще — на навчання до Академії. Але, почалася хвороба, і пристрасті вгамувалися самі. Зате тепер все йде до того, що наболіла проблема незабаром вирішиться раз і назавжди. На жаль, не на користь барона.