Розділ 2

Хочеш зробити все добре і вчасно — зроби сам. І немає надійнішого способу провалити будь-який план, ніж довірити виконання іншому. Навіть найнадійнішій і довіреній людині. А самому сидіти і чекати. Може, все складеться, як треба, а може…

Тепер головне, щоб Лучезар зумів виконати задумане Вишемиром не гірше, ніж упорався з Ксандором. А до його повернення Шукач істини, міг лише гадати, як усе обернеться… А час уже й повертатися. Третій день минув з моменту відправлення Божени до Зеленця. Королева мало не щогодини цікавиться, чи немає голуба від Звенислави.

Які ж сильні в жінок материнські почуття. Адже під подвійною дозою зілля перебуває Біляна, а про доньку не забуває. Ні про чоловіка, ні про будь-які інші справи жодного разу не згадала, а долею принцеси не перестає хвилюватися.

Оцінивши згвинчений стан молодої жінки, Вишемир учора сам відмовився від бажання перевірити силу гіпнотичного впливу «традиційним» способом. Зрозумів, що нічого хорошого із цього не вийде. А наражати на небезпеку такий чудовий план через хвилинну хтивість, щонайменше — безглуздо. Коли все йде як треба, за дрібні витівки переможців не засудять. Але якщо щось зірветься, йому пригадають кожну помилку та свавілля. І по голівці не погладять. Або погладять і навіть у лоба поцілують — попередньо знявши з плечей.

Вишемір перекинувся на живіт і уткнувся обличчям у подушку. Саме у такій позі він завжди швидко засинав. А перед сном, у ту останню мить, коли розум ще балансує на межі сну та реальності, до нього найчастіше приходило осяяння. І відповіді на найбільш здавалося б складні питання.

«Треба з нею точно щось вирішувати!.. У сенсі — з Біляною. Вбивати шкода, але й залишати королеву тут — у столиці, у такому нестійкому стані ризиковано…»

Не встиг Вишемир додумати до кінця цю думку, як двері до опочивальні ривком відчинилися, і всередину влетіла збуджена Забава.

— Там… — промовила дівчина, шморгаючи носом і розмазуючи сльози. — Там…

У хранителя від поганого передчуття, пересохло в роті.

— Що трапилося? Говори виразно! — прикрикнув на зарюмсану служницю.

Окрик подіяв, і Забава досить чітко, хоч і не надто зрозуміло, промовила:

— Ледве живий…

— Лучезар повернувся?.. — погане передчуття відпустило. Адже саме цієї звістки він і чекав усю останню добу.

Вишемир швидко схопився з ліжка.

— Допоможи одягнутися. Відведеш мене до нього. Важко поранений? Говорити може?

— Не знаю, пане… — знову шморгнула носом Забава. — Весь у крові… Лікар ще нічого не сказав. Я одразу до вас кинулась. Як ви й наказали. Щоб негайно…

— Розумниця. А сльози чого ллєш? Чи цей байда і справді такий любий тобі?

— Так, я його… і ви самі наказали заміж, пане… — трохи розгублено промовила дівчина, подаючи одяг і старанно затягуючи шнурівку. — І він сказав, що одружитися хоче… Але, якщо ви незадоволені… Я не знала, вибачте, пане… Я не буду плакати, — служниця поспішно витерла мокрі очі.

— Реви скільки завгодно, — недбало відмахнувся Вишемир. — Я просто так спитав. З цікавості. Жіноча душа завжди суцільна загадка, от і намагаюся, час від часу, щось у ній зрозуміти. Все, все… Забудь, не твого розуму справа. Веди до Лучезара! Показуй, під яким парканом наш герой валяється.

* * *

Лучезар «валявся» в будинку гончара Горобця, куди його в несвідомому стані віднесли дружинники, що чергували біля Південної брами. Будинок Горобця стояв одразу за фортечною стіною, майже біля самого в'їзду до міста. І зважаючи на тяжкий стан воїна, пораненого внесли до найближчого будинку, не ризикуючи тягнути до казарм, а за Белеутом — гарнізонним лікарем відправили сина господаря. На той час, як Вишемир, у супроводі Забави, дістався туди — Лучезар, вмитий, з перев'язаною головою і переодягнений у чисту сорочку, чинно лежав на м'якому ліжку. Білизною обличчя майже не відрізняючись від простирадла і наволочки на подушці.

Хранитель присів поруч, помацав чоло, пульс на шиї і запитливо глянув на гарнізонного лікаря.

— Стріла під лівою лопаткою і сильний удар по голові в районі правої скроні, — доповів, хоч і молодшому за віком, але старшому в ієрархії охоронців, Белеут. — Стрілу зупинила кольчуга. Пощастило десятнику, били не бронебійною, а мисливською, з широким наконечником. А головою вдарився, швидше за все, падаючи з коня. Житиме. Але відлежить тиждень, не менше... Втратив багато крові. Стрілу намагався сам із спини витягти, дурень. Чому їх командири вчать? Треба обов'язково Ждану та Лисогору настанову зробити. А то ці умільці, наступного разу, чого доброго око, що випало, назад в очницю вправляти затіють... за допомогою меча і булави. До речі, Вишемире, сотник Ждан відправив десяток Лисогора по дорозі на Оплот. Зі слів пораненого, ми зрозуміли, що напад стався там. Ну, здається все зробив і сказав, що хотів. Я тут більше не потрібний? Вранці, хлопці, перенесуть молодця до казарми. А поки що його краще не турбувати, — ці слова вже звернулися до господаря будинку.

Гончар мовчки кивнув. Тим більше, що його ніхто і не запитував, а просто повідомляли. Вже й те добре, що тільки на одну ніч. Могли і до одужання наказати взяти на повне утримання. Кому підеш скаржитися на королівського дружинника?