Розділ 15

— Здрастуй, господарю! Чого зажурився? Чом життю не радієш? Може, пивка? Хоча про що це я? Бачу, бачу що не нудьгуєш. Пейзаж змінився, а композиція все та ж…

Я повернув голову на голос і підозріло подивився на чоловіка в незмінному ватнику.

— Давно тут ошиваєшся?

— Не зрозумів? А… — дійшло до нього з деяким запізненням, і чоловік демонстративно встав так, що в його полі зору залишалося тільки обличчя Весняни. — Про це не хвилюйся, я за посадою хоч і Спостерігач, але емоційна частина у мене в атавістичному стані. І в будь-якому випадку вуайєризмом не страждаю. Але, перейдемо до діла, бо задумливий ти, ясний сокіл, і справді не по-дитячому? Ну, ж бо: по пиву і не йдемо до школи?

За браком іншого, прикрив найпривабливіші місця Весняни, що згорнулася калачиком, її ж волоссям і тільки потім, намагаючись не потурбувати сон дівчини, підвівся і підійшов до чоловіка.

— Тримай, герой… — сунув він мені пляшку, із заздалегідь знятою етикеткою. Типу, щоб не звинувачували у рекламі? — То що тебе тяготить?

— А казав: не цікавий, чи ти щось на кшталт виїзного психотерапевта для попаданців?

— Анекдот хочеш? — запитанням на запитання відповів той.

— Валяй…

Добрий ковток хорошого пива завжди приводив мене в гарний настрій, непомітно проводячи корекцію розбалансованих емоцій.

— Загалом жила собі людина. Позитивний сім'янин, господар, богобоязливий і т. д. Одним словом — суцільні плюси, хоч зараз на цвинтарі… Але у житті все напоперек. То град урожай поб'є, то мор худобу зведе, то… ДБЖ вціліє, а в комп'ютері всі нутрощі вигорять. Коротше кажучи: не виніс він напруги і став Богу молитися, з докором на обличчі та претензією у голосі. Типу, я ж весь такий хороший, а ти мене так беззастережно пресуєш. Що за справи? День молиться, другий. Нарешті розсуваються хмари, Бог каже лик і пояснює: «Ну, не подобаєшся ти мені». Смішно?

— Анекдотець, припустимо, бородатий. А куди ти правиш, я поки не второпав?

— До того, що в даному випадку: все навпаки — ти мені до вподоби припав. От я й поспішаю, де встигну, соломку підстелити. Ну, давай, поділися проблемою, може, все не так страшно, як здається на перший погляд?

Я мимоволі озирнувся на Весняну.

— Хочеш сказати, що твоя проблема вона? — присвиснув Спостерігач. — Круто! Інший стрибав би від радості, отримавши в особисте користування таку лялечку, красу якої навіть я, з моїми атрофованими почуттями, оцінити здатний, а він рило верне. Та ви, батечку, вибагливі...

— Дурниці мелеш, — сунув я йому в руку спорожнілу пляшку. — Тут інше. Не люблю, коли мною маніпулюють…

— Ага, то ж я й помітив: Артас, бідолаха аж спітнів, поки тебе умовляв, — хмикнув чоловік.

— Не зрозумів? А хто такий Артас?

Спостерігач до мене придивився, примруживши око, потім знизав плечима, добув з-за пазухи ще дві запітнілі пляшки і простяг одну мені. Друга тим часом сама відкоркувалася, і чоловік, перш ніж відповісти, серйозно до неї приклався.

— Ти для кого каштани з вогню тягав?

Я наслідував його приклад, а коли посуд спорожнів, звично повернув тару власнику і максимально толерантно попросив:

— Не викаблучуйся. За пиво дякую, але дурня з мене не клей. Душевно прошу тебе. Маєш що сказати, викладай доступно.

— Добре, — змінив тон Спостерігач. — Хто тебе відправив двері у хлопців Арагорна забирати?

— Так, сам Арагорн і відправив… — не зовсім розуміючи, до чого той хилить, відповів я як міг переконливіше.

— Впевнений?

Я задумався. Загалом, були там деякі нестиковки, але оскільки головна вступна не піддавалася сумніву, то на дрібниці я особливої уваги не звертав. Зате тепер картина виглядала трохи інакше. Пішов у білому, повернувся у темному. З туману практично не виходив. На моїй стороні бився темний маг і дівчина, яка весь час стріляла на ураження, тоді як ті, що прийшли з того боку, вели бій у щадному режимі. Щонайменше ніндзя в основному намагався завдати ударів по кінцівках, а не в життєво важливі точки. Для досвідченого бійця — деталь, що говорить більше за багато слів і запевнень.

— Допер? — поцікавився Спостерігач, стежачи за зміною виразу мого обличчя. — Чи ще по пивку?

— Досить… — рішуче відмів я щедру пропозицію. — Обійдемося без анестезії. І хто ж мене так розвів?

— Артас. Я вже згадував. Прототип та антипод Арагорна в одній особі. За сумісництвом — брат близнюк. Оболонка та сама, але сутність інша. І якщо Арагорн, при всіх його тарганах, все ж таки з сонму Порядку, то Артас — якраз навпаки. Така ось петрушка, Ігоре.

— Але ж я не знав. Я думав…

— А тебе поки що ніхто й не звинувачує. Бути ошуканим майстром Брехні, провина мала. Важливо: далі не сходити зі Шляху. Тим паче, у цьому світі, де Хаосу не те що стежка, а ціла дорога вторована. На щастя, поки що лише до огорожі.

— Легко сказати, — насупився я. — У мене не рентгенівський зір. Та їх би навіть рідна мати сплутала, напевно…

— Гарне питання, — задумався мужичок. — Гаразд, локальне втручання і порушенням не вважається.