L’historié noire

Той вечір місто зустріло під дощовим покровом. Хоча тут завжди сутінки, дощ і туман. І все наскрізь пропахло насильством і болем. Похмуре зловісне місто…

Тендітна дівоча фігурка в мокрій куртці ловила таксі, мружачись від світла фар і крапель дощу, що стікали по блідих щоках. Вітер вирвав з-під капюшону прядку чорного, як крила ночі, волосся. Часом вона боязко озиралася, ніби відчуваючи небезпеку, і щось міцно стискала однією рукою. Щось маленьке, але неймовірно цінне. Вона повинна віднести його, повинна віддати в надійні руки якомога швидше. Не дарма ця маленька срібна летюча миша обрала її, не дарма було подолано такий довгий шлях. І не дарма миша-кільце довірилася їй і розповіла свою історію, яка так і крутиться в думках безперестанку, і від якої завмирає серце від жаху…

***

Я не завжди була каблучкою, мені випало декілька втілень… З’явилася я в темні і зловісні Середні віки, коли навколо палали чорні багаття й лилися ріки крові. Проклята Ліга Срібного Хреста тоді невтомно винищувала всі клани вампірів. Справжніх вампірів, а не цих бездушних упирів, які пізніше заполонили своїми мерзенними мертвими тілами і без того огидні містечка людей. Ні, справжні вампіри мали неймовірні крила з чорної шкіри, могли літати в небесах, могли допомагати людям і зцілювати їх кров від страшних хвороб своєю особливою​​магією.

Але людство не оцінило тієї доброти. Адепти Ліги Срібного Хреста продали душі демонами в обмін на чорне чаклунство. Вони змітали цілі поселення вампірів, жорстоко вбиваючи їх під час найстрашніших чорномагічних обрядів.

Княгиня Клану Небесних крил довго ховалася, але вони знайшли її. Схопили, полонили і довго мучили… Адепти Ліги хотіли відняти її магію, адже княгиня залишилася останньою з істинних вампірів. Останньою з живих… і вся сила магії істинних зосередилася в ній. Княгиня розуміла, що смерть вже простягає їй руку, але все ж змогла зібрати останні сили і втекти з полону. Три дня вона летіла, поранена і знесилена, й нарешті відірвалася від погоні. Свобода була так близько!..

Але ні, сили покинули її, і остання з вампірів впала на скелі. Це був кінець, тінь фігури в чорному балахоні з косою накрила княгиню. Однак вона виявилася швидшою за смерть – вирвала своє серце з грудей, прошепотіла: «Лети! ..», – і розсипалася на порох.

А я – маленька летюча мишка – полетіла! Швидше за вітер! Я – душа останньої з істинних вампірів, я – її серце, я – єдина пам’ять про крилатий народ, що зник навіки. Швидше, мені потрібно заховатися під затишком лісу або покровом темряви в печері, там мене не знайдуть! Швидше, вітер, допоможи ж мені!!!

Але вітер не допоміг. Мене наздогнала срібна стріла, випущена з арбалета адепта Ліги. Я розбилася об скелі, подібно до тієї, хто створив мене. Я була її частиною і від долі стекти не вдалося… Я розсипалася на сотні срібних іскор, і світло зникло…

Щоб за мить з’явитися знову! Я стала срібним кільцем-кажаном. Як?.. Адже срібло вбило всіх вампірів і мене! Думаю, це жертва княгині врятувала мене, адже вона добровільно віддала своє життя заради високої мети – врятувати пам’ять про свій народ, втративши при цьому душу і, тим самим, вічність.

Я загинула від найлютішого ворога вампірів – срібла в злих руках адептів чаклунський Ліги Срібного Хреста, щоб переродитися і знайти безсмертя в тому металі, що погубив наш народ.

І помститися.

Разом з душею княгині я отримала і магію. Вся магія народу істинних вампірів тепер надійно зберігалася в каблучці. У срібній каблучці, яка іронія долі!.. Але так могутність не дістанеться упирям, що дуже добре. А ось люди можуть нею скористатися, і я їм в цьому допомогла… Про що пізніше пошкодувала, але це було через багато століть…

А поки… Я покотилася до гірської річці, за течією якої змогла повернутися до лиховісного замку Ліги Срібного Хреста, а точніше до маленького містечка землеробів, за рахунок якого й жила Ліга. Селяни ненавиділи адептів і часто піднімали повстання, але навіть пройти за стіни фортеці не могли, всіх бунтівників просто вбивали. І повстання згасало під гнітом страху …

Але тут з’явилася я. Новий лідер бунту випадково знайшов на березі річки дивне кільце. І тієї ж ночі замок Ліги Срібного Хреста запалав пекельним полум’ям. Згоріло все, стіни фортеці розсипалися, ховаючи під собою Лігу, й очищаючий вогонь забрав з собою всіх адептів, не вижив ніхто.

Це був несподіваний фінал Ліги. Після цього кільце покинуло бунтівників. Я пішла в землю, щоб через століття з’явитися в іншому місці!

Я опинилася в розкішному замку Франції, і прикрашала пальчик страшної, але величної королеви Катерини. Але після кривавої ночі, влаштованої нею, я знову поринула в сон…

Кілька років я була на пальці одного полководця, гетьмана з булавою і пір’ям на шапці. Зі мною він виграв багато битв, військо солдат з дивовижними зачісками-оселедцями було непереможним. Але і від них я пішла…

Потім було море пригод з бравим капітаном… у морі! Пірати виявилися славними вояками, але одному з них дивним чином завжди щастило, аж занадто щастило! Дивним чином для всіх, окрім мене, бо саме я й була мишкою вдачі.