Лети, пташко

розділ 21

Наскільки погано на неї впливає Ремілін і ситуація в цілому, Марджеріс зрозуміла, коли поспішно, зі швидкістю переляканої білки, збиралась в магістерій. Вона виявила, що поняття не має, на яку лекцію, чи яке заняття зараз іде. І що там далі буде, теж не знає. Бо займалась чим завгодно, окрім піти і подивитись на розклад.

Зі злості дівчина запхала в сумку купу листів для записування і всі три блокноти, злетіла по сходах, ледь не забувши привітатися з коменданткою, котра в’язала біля вікна на першому поверсі, і вискочила надвір, нічого навкруги не бачачи. І дуже здивувалась, коли з тіні в провулку, де вона майже бігла, вийшов Ремілін. Та вона ледь знову в нього поштовхом не кинула. І обізвала ще. А поруч наче з повітря зіткалась ще й Суніві.

— Щось ти, подруго, надто довго спиш, — сказала весело найманка. — І на обличчі в тебе відбиток, наче замість подушки ти книжку використовувала.

— Відчепіться, — буркнула Марджеріс і прискорила крок.

Ремілін її наздогнав за два кроки. Суніві теж не відстала. І вони ж майже з того провулку вийшли, коли з чергової тіні вискочив якийсь ненормальний і гарно звалився біля ніг Марджеріс. Яким дивом вона на нього не наступила, дівчина не зрозуміла. Зато обізвала так, що він мав провалитися під землю від сорому, зникнувши зі шляху.

— Допоможіть, — застогнав, припіднявшись на лікті так, наче збирався прямо тут сконати. — Мене побили і пограбували…

— Ой, так я зараз варту викличу! — життєрадісно заявила Суніві і побитий вилупився на неї так, наче вона тільки що з’явилась, а не стояла у Марджеріс за спиною. — І цілителів.

Ненормальний мить подумав, а потім скочив на ноги і спробував втекти.

— Куди ж ти, дорогенький?! — заволала Суніві, кидаючись слідом. — А як же наша дитина? Ти ж одружитись обіцяв! Я ж всі твої борги виплатила! Боги такого не пробачають!

Хлопець вискочив з провулка і побіг кудись вліво. Суніві явно не збиралась відставати і продовжувала волати про їхнє кохання, ненароджену дитину і інші дивні речі. А Марджеріс стояла з відчуттям, що в світі щось зламалось, поки Ремілін її не обійняв і не прошепотів інтимно на вухо:

— Не можна бути такою безтолковою. Тебе хто завгодно прорахує.

За що отримав ліктем в живіт.

— Я ж запізнююсь! — згадала дівчина.

— Почекає твоє третє введення в стихію. Тим більш, викладачі зараз все одно отримують нові інструкції, бо хтось вкрав в лабораторії химер якесь дохле чудовисько і виставив посеред вузького коридору, відразу за поворотом. Криків було. І один придурок ногу зламав, бо коли стали кричати, він шарахнувся, не врахувавши, що по сходах піднімається.

Марджеріс подивилась на нього так, наче це він був тим вкраденим чудовиськом з коридору. 

Він посміхнувся, нахилився ще трішки ближче і буквально промуркотів:

— Падав він так гарно, я прямо подумав, що шию зараз зламає, але не пощастило. Схопив десь легке одноразове прокляття і не помітив, ідіот.

Марджеріс не відразу вловила, що він каже. Бо це муркотіння дивно на неї впливало, викликало якусь невизначенність, світ розмивався, а обличчя Реміліна ставало чіткішим. І Марджеріс впіймала себе на тому, що хоче до нього притиснутись, бо так буде надійніше.

— Яке ще одноразове прокляття? — пискнула, коли мозок зміг розшифрувати його слова і вона згадала, як побажала переламати ноги Вілаю.

— Те, в котрі більшість великомудрих магів взагалі не вірить, — пояснив. — Хоча розкидаються ними направо і наліво, не помічаючи. Сила любить вплітатись випадково в слова, особливо коли в словах багато емоцій. А багато емоцій зазвичай, коли на когось дуже злишся.

— О, — видихнула Марджеріс, запідозривши, що ногу зламав точно колишній придурок. І чомусь їй зовсім не було його шкода. Хоча чому “чомусь”? Та най би він обидві зламав зі своїм шантажем і дивними обіцянками.

— Хоча сильні магги можуть помічати, що то вже не просто слова. Он Суніві таке робить усвідомлено. В жінок воно взагалі легче, якщо усвідомлено хочеш. Даремно дехто в чоловічу і жіночу магію не вірить.

Марджеріс подумки відмахнулась від видів магії, бо згадала про побитого і пограбованого.

— А за ким вона побігла? — спитала.

— Братом однієї курки, котра захотіла тобі репутацію попсувати, я випадково їх підслухав.

— Ага, — буркнула Марджеріс, вирішивши, що тепер буде обережнішою і не ходитиме цим провулком. А ще відразу бити магією і втікати, волаючи про грабують. Ото весело буде.

— Так що ми тебе почекали, замаскувавшись трішки. Люблю зранку робити людям сюрпризи.

І знов посміхнувся.

— Так, — навіщось сказала вона і смикнулась з натяком, щоб відпустив. Бо навіть якщо викладачі десь інструкції отримують, надовго вони там не заримаються.

Ремілін знову посміхнувся, дикувато так, і спитав:

— А нагороду?

— Яку ще нагороду?

— За порятунок.

— Який ще…

А цей ненормальний нахилився і поцілував. Легенько торкнувся губами губ і в них же прошепотів:

— Для початку таку, а далі побачимо.

А потім такий весь життєрадісний і задоволений пішов собі до виходу з провулка. А Марджеріс трішки постояла, з відчуттям, що час взяв і зупинився, а потім спіймала себе на бажанні побігти слідом за ним, як Суніві, і волати при цьому щось про вбивство.

— Я тебе ненавиджу! — припечатала навіть не дуже голосно.

Він обернувся і знову посміхнувся.

І волати про вбивство захотілося ще більше. І гілку зламати, щоб було чим по голові бити.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше