Лети, пташко

розділ 20

Марджеріс.

На свій власний подив книжкою Марджеріс зачиталась. І ні, навіть не описами спокушань. В книжці виявились значно цікавіші відомості, куди тим описам благородних родів з їх особливостями.

Вона, звісно, не могла бути впевненою, що це все про той народ, частина котрого бабуся Реміліна, і що саме в них він довгий час відсиджувався. Але, якщо воно так, картина виходила цікава.

Бо в них там була справжня богиня, до котрої можна було сходити і помацати її за голову, іноді почувши думки. Ця богиня була величезною змією. Спала під пісками, в грандіозних печерах, куди, маючи багато вільного часу і ще більше натхнення, можна було дійти від якихось драконячих гір. Входи в ті печери знаходились саме там. Іти, правда, довго, ледь не через половину гір, а потім пустелі, але чого не зробиш, щоб до богиня доторкнутись.

Іще та змія іноді прокидалась і займалась дивними справами, як то, обдаровувала незрозумілою магією, причому, незрозуміло чому, немовлят, частіше жінок. Оазиси іноді створювала. Один раз якогось завойовника разом з його армією зжерла, зголодніла мабуть дуже. А в цілому підтримувала місцевий магічний фон, завдяки котрому там було багато різних чарівних створінь, як злих, так і добрих. А іще крилаті змії Нібергів далекі потомки тієї божественної змії. Її служителів в храмах називають зміїними дітьми, бо вона з ними магією ділиться і насправді це дуже страшні люди. І існує декілька людських родів, для котрих та змія предок. Як так сталося, пояснити толком ніхто не міг, але сумніватися навіть не пробували. Бо та змія не тільки завойовників час від часу жере, а й тих, хто сумнівається в її потомках. Мстива вона.

Зміїні подарунки немовлятам, до речі, потім передаються потомкам. Не всім, якось вибірково, і не кожного покоління, хоча буває, що в одному поколінні таких людей декілька, але передаються. І такі роди теж дуже поважають. А як не поважати людину, котра може влаштувати ураган здатний перетворити в руїни невелике місто? Ну, чи затопити його, тут як пощастить з тим дарунком.

— Дуже сильні маги-стихійники, — зрозуміла що воно таке Марджеріс.

Чому про цю змію з таким завзяттям розповідали в книзі про веселу богиню, вона не розуміла рівно до тієї сторінки, де говорилось, що ця пані колись була зміїною жрицею і примудрилась якимось чином її врятувати. Прочитавши далі, Марджеріс виявила, що змія вміла перетворюватись в дівчину, чи колись вміла, чи й зараз вміє, автор сумнівався. Але в такому стані вона була дуже вразлива, особливо коли вагітна, бо дитина заважала їй повністю користуватися власними божественними силами, а знести яйце з тією дитиною не завжди виходило…

— Очманіти, — буркнула Марджеріс і дочитала про порятунок і нагороду в вигляді такої сильної магії, що жриця сама стала богинею.

За вікном потихеньку розгорявся світанок. До кінця книги залишалося небагато. А один дикун міг бути надто сильним стихійником і саме тому його відправили вчитись туди, де знали, що з такими дітками в принципі можна зробити. 

— Очманіти, — здивувалась вона власним думкам і позіхнула. — А може він зі зміїного яйця вилупився? Чи його бабуся? Цікаво, це вже образа герцогського роду, чи ще ні? Так і уявляю, як мене судять за те, що запідозрила бабусю Реміліна в тому, що вона з яйця вилупилась. Хоча вона ж просто бабуся і не з роду. Як все заплутано.

Марджеріс знову позіхнула і задумалась, чи варто лягати спати. Тим більш до кінця книги залишилося небагато. Може там іще щось цікаве є. Наприклад про підозрілі договори.

Замість договорів Марджеріс знайшла опис чергового спокушання, причому скокушаємий чоловік на малюнку був трішки схожий на Реміліна, принаймні хвостом з волосся. І цей чоловік виявився стійким. Бідній богині і танцівницю довелося зображати з намистами з монеток, одягненими замість кофтинки. І ледь не під ноги йому голою падати. І проходити повз як та мрія. А в цього ідіота то справи, то часу нема, то купці приїхали, то женити хочуть. Так що врешті ціла богиня залізла в його вікно, а потім в ліжко і зробила з нещасним таке, що Марджеріс знову почала червоніти, хоча, здавалося б трішки звикла до цих описів. Чоловіку сподобалося, він навіть женитись на ній надумав, але вона втекла. А потім дитину підкинула, дівчинку неймовірної краси і сили, через котру два великі роди ледь один одного не знищили, а вона пішла заміж за якогось безродного воїна з гарною посмішкою. І ніхто навіть не вякнув через те, бо вона була магом неймовірної сили.

— От би мені так, — буркнула Марджеріс. — Тоді б вони всі від мене точно відчепились.

Заснула вона врешті прямо за столом. І їй снились піски, велика змія і Ремілін, котрого треба було спокусити, бо інакше щось піде не так, як має бути. А цей гад то зайнятий, то в нього споглядання кандидаток в наложниці. І його хотілося покусати, а потім голову відірвати. Але варто було побачити його посмішку, як це бажання переплавлялось у бажання таки отримати цього чоловіка. 

Чим там закінчилось діло в тому сні, Марджеріс не побачила, бо звідкись збоку випірнула голова величезної змії і з дивною цікавістю в неї втупилась. Через що вона й прокинулась, виявивши, що вже майже день і ще трохи і запізниться в магістерій на першу справжню в цьому році лекцію.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше