Ремі, одягнений в найманця, хоч і безбородого, зато в плащі з капюшоном, сидів тихо в кутку, дуже повільно їв шмат м’яса і запивав його темним пивом. Сидів він там не просто так. Він там спостерігав за Суніві з тим придурком, а заодно і за тим, чи не спостерігає ще хтось. На щастя, не спостерігав, мабуть любовні походеньки недоумка його наймачів не цікавили.
Суніві, котра завдяки ілюзії тепер була кудрявою білявкою, кирпатенькою такою і скоріше милою, чим гарною, вправно підливала хлопцю якесь пійло. Хихикала. Щось уважно слухала, нахилившись над столом. І нікого це не цікавило. В цьому закладі вистачало дівчат, одну з котрих вона відігрувала. Мабуть ще й процент власнику закладу зі своєї роботи платять. А він гарно вкладає пограбованих дурнів спати під стіночкою, щоб на вулиці з ними нічого не трапилось. А то ще варта зацікавиться. А так, нехай доводить, що нічого нікому не дарував.
Та він і пам’ятати нічого особливо не буде.
Коли м’ясо було дожоване, придурок гарно укладений обличчям на стіл, а дівчина, котра підбігла до Суніві отримала якісь гроші, Ремі вже зовсім знудився від неробства. Він ніколи не був особливо терплячим. Зі стихійниками це трапляється вкрай рідко, особливо з сильними. Але чекати він навчився, що не означало, що йому очікування подобається, хоч якесь.
— І що? — спитав він, коли Суніві неспішно підійшла до його столу і гарно сіла.
— Дурні місцеві традиції і інший ідіотизм, — впевнено сказала вона.
— Хм? — з натяком озвався Ремі.
— Вся справа в тих ідіотських вогниках, по котрі всі місцеві ходять в храми, хто раніше, хто пізніше. Ну, божествених, щоб в камінчику горів.
У Суніві ніякого вогника не було. Точніше був, але не справжній, цю фальшивку для неї зробив один амулетник і в камінчику там світиться крапля зміїної магії. Колишні господарі не збиралися давати своїй власності навіть ілюзію свободи і незалежності.
— І що сталося з тим вогником? — спитав Ремі.
— А, — Суніві махнула рукою, странно демоструючи, що трішки оп’яніла. — З вогником все гаразд. Просто сімейка твоєї пташечки мабуть дуже хотіла якомога раніше видати її заміж. Ось і відправили в храм добувати божествене благословення в п’ятнадцять років.
— Так, хотіли заміж віддати, готувались, — буркнув хлопець, погоджуючись. Щось родичі пташки його чим далі, тим більше злили.
Суніві хихкнула, махнула рукою і життєрадісно повідомила:
— Вони з тим пролетіли. Бо жадібні ідіоти. Зекономили на охороні, відправили з групкою дівчат, бо ж тинятись ночами з хлопцями, то ж для репутації погано. Мабуть сподівались, що чиїсь родичі безкоштовно охороняти будуть. Іти там недалеко, довезли майже під храм. Подумаєш, якихось двісті метрів провулком. А там дівчат хтось перестрів і напав. Дівчата зчинили галас. На той галас, на їх щастя, побігли хлопці, котрим подвигу хотілося, врятували. І все б було добре, якби хтось із хлопців не виявив серед нападників охоронця з якогось борделю. А бути причетною хоч так до якогось борделю дівчині з майже благородного сімейства, ну, ти маєш розуміти
Ремі розумів і голосно фиркнув, заробиши несхвальний погляд.
— Так що з заміжжям там пролетіли, на щастя дівчини. Впевнена, що на щастя. Бо навряд там був наречений з тих, котрі хоч трішки молодим дівчатам подобаються. І стали ці жадібні ідіоти підвищувати цінність пташки. В школу для розвитку магів віддали, мабуть більше нікуди не ризикнули, в тих же компаньйонок репутація не може бути заплямована навіть мимолітною згадкою борделя. І все б нічого, але серед тих хлопців-рятувальників був цей придурок. І дівчину він запам’ятав. І коли якась вчителька з школи магії змогла наполягти і змусити родичів дозволити їй вчитися ще й в магістерії, бо досить талановита, розумна і наполеглива, він не зміг пройти повз. Так що нещасна спочатку йому вчитись допомагала під розповіді яка вона чудова і яке в них прекрасне кохання. Потім йому навіть вдалося майже затягнути її в ліжко, ну, як в ліжко, в альтанці під спідницю вже поліз, коли якийсь хлопець з кущів вивалився і все зіпсував. А потім йому не пощастило, потім вона його застала з іншою, менш лякливою дівчною. І довелося її шантажувати пригодою з охоронцем борделю і тою альтанкою, щоб продовжувала допомагати, бо в неймовірне кохання різко вірити перестала.
— Який ідіотизм, — сказав Ремі.
— Суворі реалії місцевих недостатньо благородних дівиць, котрі мають мріяти стати дружиною більш благородного чоловіка, — відізвалась Суніві.
— Стають?
— Та багатьох, як тільки вогнтк отримають, видають заміж за якихось підстаркуватих козлів з титулами. І це вважається вдачею. Так що твоя пташечка невезуча.
— Навпаки, — не погодився Ремі.
— Вона навряд так вважає, а її родичі і поготів. Що з тим придурком робити будеш?
— Поки не знаю. Може нічого. Треба дивитись.
А зробити насправді хотілося. Наприклад, втопити. Щоб більше не наближався до дівчини, сволота.