В бібліотеку Марджеріс все-таки пішла. Зла і цілеспрямована настільки, що примудрилась не помітити Реміліна, котрий стояв собі, підпираючи плечем стіну і задумливо дивився вслід Вілаю. Та стань хтось в той момент перед нею, вона б теж не помітила, збила з ніг і пішла далі.
Бібліотека зустріла її суперечками і вимогами. Перший день. Збіглись новачки зі списками підручників і обов’язкових книг, котрі їм надиктували добрі куратори. Забувши сказати, що ці книги можна носити з бібліотеки поступово, а деякі тільки читати в ній, бо виносити не можна.
Марджеріс аж отямилась. Подумала, чи бажає воювати з цими переляканими за увагу бібліотекарів. Хмикнула і пішла пошукати потрібне в каталогах самостійно. Знайде, посидить в куточку, перегляне, може щось цікаве знайде і хоча б буде знати, про що питати у Реміліна. Чи краще в Суніві? Чомусь в те, що відповість Суніві вірилось більше.
І навіть не дарма посиділа.
Дізналась, що бабуся Реміліна з якогось дивного нечисельного народу, котрий живе чи в пустелі, чи поряд з пустелею, але ледь не весь поголовно, а може й взагалі весь дуже сильні маги. Тому їх і не чіпають. Особливо жінок, бо жінок ще й якесь божество захищає і обдаровує. Чоловіків теж обдаровує, але рідше. І ось таку обдаровану жінку дід Реміліна взяв і привіз з собою з мандрівки. І вона зараз другий по силі маг в королівстві. Чи третій. Дехто вважав, що сила короля применшена. А дехто, що один з королівських онуків взагалі самий сильний, просто це не демонструється.
Хто офіційно перший в книзі чомусь не говорилось і Марджеріс не змогла згадати, як не старалась.
Про Реміліна теж нічого не писали, мабуть надто молодий.
Марджеріс посиділа, трішки подумала про те, що це читання їй дало і зробила висновок, що не особливо багато. Тим більш автор через слово згадував якісь загадкові дозволи писати і признавався, що багато йому невідомо. І це був офіційний опис високих родів.
— Може в неофіційному почитати? — спитала саму себе Марджеріс, але де його шукати, не уявляла.
Додому вона йшла майже спокійна. Вілая вдалось викинути з голови, от припреться зі своїми питаннями, тоді й подумає, що йому сказати. Головне, щоб не приперся той, хто його підіслав. Бо Марджеріс була впевнена, що не сам він до цього додумався.
Хороша погода трішки покращила настрій. Вітер пах квітами і скошеною травою. Люди назустріч йшли усміхнені і мрійливі. А рудий кіт, котрий спав на паркані здавався шматочком сонця.
А потім вона дійшла і побачила біля будинку дядька. Він там ходив туди-сюди, щось собі під ніс бурмотів і розмахував руками. Мабуть його теж відмовились впускати, хоча він вважав себе достойним.
— От що за день? — сумно спитала у всесвіту Марджеріс і не пішла назад до магістерію, хоча дуже хотілось.
Він же нікуди не подінеться. Піде сьогодні, не дочевшись її, повернеться завтра, післязавтра, через неділю. Вранці підстерігати буде, ще через нього на чиюсь лекцію запізнишся, чи на практичне заняття, що іще гірше.
— Вітаю, — сказала Марджеріс, підійшовши до родича.
Він смішно підскочив і вилупився так, наче не впізнав. А потім розплився в посмішці і загадково сказав:
— А ти молодець.
У Марджеріс смикнулась брова вверх.
— Молодець? — перепитала.
— Не губишся. Вже по місту гуляєте, — посмішка дядька стала задоволена-задоволена. — Змушу твого батька накупити тобі гарних суконь. Має ж він про дочку непокоїтися. Ти головне уважно слухай, що той дикун каже. Я спитаю потім.
І, підбадьорливо торкнувшись ліктя племінниці, він розвернувся і пішов собі. Навіть про тему, котра всіх так цікавить, нічого не сказав.
— Ах, уважно слухати, — пробурмотіла дівчина, дивлячись йому вслід і згадала, як Ремілін розповідав про якихось танцівниць, котрі приворотними зіллями смердять. — Я знайду що вам всім розповісти. У вас всіх вуха в’янути будуть, — пообіцяла зло і в поганому настрої пішла додому. — Вони всі хоч самі знають, чого хочуть? Загадкові такі. Вважають, Ремілін підслуховує розмови батька, а потім вивалює їх на випадкових знайомих? Чи що їм всім так раптово знадобилося? А я маю все це вгадати і нічого не пропустити. О, я для вас взагалі нічого не пропущу. Я ще й запишу, щоб не забути. Буду завжди записувати. І самі читайте, ідіоти!
Зайшовши в свою квартирку, Марджеріс кинулась шукати, куди записувати. І наштовхнулась на незнайому книгу. Довго на неї витріщалась, поки не здогадалась, що це та, котру приніс всім потрібний дикун. А потім згадала, що за перепис цієї книги вже заплачено. Тому й сіла в крісло з нею в руках. І відкрила на першій-ліпшій сторінці, десь ближче до середини. І відчула, що очі лізуть на лоба.
От хто таке дає читати пристойним дівчатам? І як ось це записувати?
Марджеріс лайнулась, згадавши слова, котрі тим пристойним дівчатам знати не можна, і відкрила книгу на початку. Треба ж знати, що це взагалі таке.