Лети, пташко

розділ 15

Зупинятись біля хлопців, знайомити з Реміліном, а потім розповідати, чим саме вони прославились, було навіть весело. У деяких такі цікаві обличчя були, мабуть здогадувались чому саме Марджеріс цим займається і навіщо до них підійшла. Чутки в магістерії швидко розлітаються.

Ловити на собі погляди повні заздрості весело не було. І чого їй в дитинстві здавалося, що воно має приносити якесь задоволення? Це мабуть потрібно якийсь такий характер мати, щоб насолоджуватися.

Реміліну ж явно було добре. Він ішов, посміхався і всім своїм виглядом демонстрував, що не проти наловити собі неприємностей. Легких таких. На кшталт дуелей чи просто мордобиття десь за рогом, по простому, без магії. Так хлопці теж іноді розважаються. А потім сидять на лекціях такі гарні. Іноді їх іще й нудити починає, бо приходять зі струсом мозку, замість того, щоб тихо лежати десь в лікарському крилі. І всі дівчата знають, що якщо в котрогось хлопця свіженькі синці на обличчі, краще біля нього не сідати, якщо не хочеш собі неприємний сюрприз на сукню.

— Ти про щось цікаве думаєш, — заявив Ремілін.

З ким іще його знайомити, Марджеріс поки не розуміла, тому йшла, бо раптом хтось на шляху трапиться.

— Про мордобиття я думаю, — призналась вона.

— Да? І кому маєш намір її набити? — зацікавився хлопець і знову, зараза, посміхнувся. Гарний такий, екзотичний зі своїм хвостом і стрічкою. Прямо тобі казковий принц.

Думки з мордобиття знову перескочили на те, що тепер потрібно їсти в столовій тільки після перевірки їжі на отруту, ну чи проносне. Не забувати міцно триматися за перила на сходах. В двері обережно заходити. Та й взагалі.

— А тепер ти думаєш про щось неприємне, — зауважив Ремілін. — На твоєму обличчі всі емоції видно. Принаймні мені. Хоча ти ховати намагаєшся, але я на батькові ще в дитинстві натренувався. От він уміє зображати спокій, котрого насправді і близько нема.

Марджеріс подумки його обізвала словом, котре пристойні дівчата взагалі знати не повинні.

— А тепер ти мене за ніс хочеш вкусити. Угадав?

— Тепер я хочу, щоб ти провалився, — пробурчала Марджеріс, таки видивившись чергового любителя займатися різною дурнею і приходити на лекції зі струсом. До нього вона й пішла, підозрюючи, що всі ці зусилля закінчаться тим, що Ремілін з цим кодлом подружиться в їх звичній манері, а потім іще й в самі головні в їх середовищі виб’ється.

— Ти наче вчилася бути енкту, — здається похвалив він. — Ось уже незадоволення прорізалось і слів не підбираєш, раз наодинці фактично. Традиційно я маю тобі щось подарувати, щоб задобрити. А то ж ще жменю солі мені в суп насиплеш і будеш зло дивитися, як я їм. А не зможу їсти, на голову той суп виллєш.

— Які милі стосунки, — сказала Марджеріс, прискорюючи крок і ловлячи себе на тому, що вилити суп на голову цьому дикуну була б зовсім не проти. А потім навіщось додала: — Дядько натякав, щоб я подарунки випрошувала.

Ну, навряд Ремілін не здогадується, що вона не з доброї волі записалася йому в няньки. Він точно не дурний. 

— Не будемо його розчаровувати, — посміхнувся хлопець.

— Я не… — почала обурюватись Марджеріс.

— Традиції, — нагадав Ремілін. — Сперечайся, не сперечайся, у нас договір.

Марджеріс тільки й змогла, що фиркнути. І вперше задумалась про те, що потрібно дізнатись про традиції місць звідки він приїхав. І, мабуть, потрібно було це зробити ще до офіційного знайомства з ним. Як тільки дядько в спокої залишив. Але що ж тепер?

Чергове знайомство пройшло досить успішно. Хлопці зобразили ввічливість. Посвердлили один одного поглядами і розійшлись задоволені. А потім час на прогулянку нарешті закінчився. Магічний дзвін-кликалка, гарним жіночим голосом запросив усіх повернутися в приміщення і, слідуючи за індивідуальними дороговказами, відправитись до кураторів груп, бо тим потрібно щось сказати про зміни і плани.

До тих змін і планів Марджеріс прислухалась в піввуха, нічого цікавого все одно не розповідали. Вона намагалась зрозуміти, де тепер шукати якісь відомості про традиції невідомих земель. І з подивом зрозуміла, що навіть не знає точно звідки Ремілін повернувся. І це теж тепер потрібно дізнатися якось. Може у Суніві спитати? У Реміліна не хотілося.

А коли нарешті всіх відпустили, студенти поділились на групки і стали розбігатися по шинках і кав’ярнях, щоб відсвяткувати перший день нового учбового року в магістерії, Марджеріс додумалась до цікавої речі. Ремілін же до родичів мами їздив. А хто за походженням його мама можна дізнатися в бібліотеці. Там описи високих родів є. З чим і пішла в ту бібліотеку.

Наодинці.

З дуру, як вона зрозуміла, коли її спіймали за руку і фактично поволокти в вузький коридорчик до постійно закритого, а тому нікому не цікавого архіву. І Марджеріс навіть закричати не могла, щоб відпустив. Бо впізнала хлопця відразу. А ця мстива сволота, нажаль, мала важелі, щоб остаточно споганити їй життя і репутацію.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше