Лети, пташко

розділ 12

Ремілін.

Місцевий одяг Ремі м’яко кажучи не любив. Причому, навіть не тому, що провів кілька років там, де статус визначають по м’якості і білизні льону, символах вишитих на рукавах і спині, і кольору пояса з широкого шматка тканини. А так, у всіх одяг був більш-менш однаковий. Світлий, закритий і зручний. Бо вітер і яскраве сонце. А іноді ще й пісок приносить з пустелі за Зубами Дохлого Демона.

А тут на тобі сюртук, найзручніший з котрих стримує рухи, а в найгарніших ще й ці кляті комірці вишиті дротом впиваються в підборіддя, наче хтось не знайшов іншого способу змусити чоловіків тримати голову прямо.

— І що ти витворяєш? — спитала Суніві, котра сиділа в кріслі і з цікавістю спостерігала за перевдяганням, наче не бачила його в будь-якому вигляді, навіть голим і в крові, коли він випадково вліз в гніздо пустельних мисливців на каравани. Ні, він тоді звідти виліз навіть без чужої допомоги. Але стріляв хтось із них надто добре, інакше б не втекли. Причому не стрілами, проти котрих він щит виставив, а тими клятими голками, виточеними зі Скелетного дерева.

— Перевдягаюсь, — буркнув Ремі, хоча розумів, що питає вона зовсім не про це.

— З дівчиною ти що витворяєш? Навіщо тобі цей дурний договір.

— Він не дурний.

— Іще гірше. Так навіщо? Стало шкода пташечку, котру хто завгодно образити може? Чи вирішив впіймати її першим і подумати, що робити далі?

— Її образиш, — знову буркнув Ремі. — Це вона на вигляд м’якенька голубка, а так… пам’ятаєш того маленького сокола, котрого ми бачили біля Межинки. Того, котрий навпроти вітра зависав, наче до неба прибитий? Ось десь якось так.

— Як все запущено, — сказала Суніві і головою похитала, що твоя мамця. — От цікаво ти їй про всі нюанси подібної роботи розповів?

— Відчепись.

— Про те, що ті красуні часто гріють ліжко роботодавцю. По черзі. А то й обидві разом.

— Суніві.

— Не обов’язково, звичайно. І змушувати не прийнято. А ось вмовити, заплатити зверху договора, чи просто звабити…

— Тільки спробуй щось таке їй бовкнути. Ще втече.

— Угу, з криками. Щось ти крутиш, ашта. Ти ж з зовсім іншою пропозицією до неї йшов. більш чіткою, без нюансів.

— Суніві, відчепись.

— І не подумаю. Запропонувати зображати представницьке супроводження і хазяйку дому, це не одне й те ж саме. До речі, що там у вас прописано про розірвання договору? Що його може завчасно завершити? Скільки якийсь дурень має тобі виплатити, якщо надумає забрати собі і з допомогою якогось місцевого бога одружитись?

І розплилась в задоволеній посмішці, зараза, як та лисиця, котра зжерла весь виноград горобцям на зло.

— У тебе обличчя смикнулось, — сказала. — Любитель бойових пташок.

— Суніві, я на тебе зараз мовчуна підчеплю, — пообіцяв Ремілін, хоча чудово розумів, що навіть пробувати не стане. 

Ну, вона й не повірила.

— Ні, я не відчеплюсь. Я маю розуміти, що мені робити з цією пташечкою. Захищати, ігнорувати, бігати дізнаватись її таємниці, збирати компромат на родичів, щоб було чим їм роти заткнути, коли все піде по дітородному органу зеленого морського демона, бо один… дурний стихійник не зміг свій орган втримати, а тепер не знає, як з веселої ситуації вигрібати. Хоча… я ж іще й подружитися з нею можу. І тоді ми вдвох тебе отруїмо. Не на смерть. А так, щоб боявся бойових пташок…

— І рудих ящірок, — сказав Ремілін.

— Так що там з можливістю розірвати договір?

— Він стандартний, не враховуючи уточнень. Цілої купи уточнень.

— Значить, можливість розірвання при зустрічі великого кохання, чи ходячого мішка з дорогоцінним камінням, не вписана. Бо цій пташечці вого б в голову не прийшло. Вона навряд достатньо серйозно своє нове положення сприйняла. Та вона взагалі не знає, як його потрібно сприймати. Що ти їй наплів?

— Нічого. Їй зміїний син пояснив.

— Ой, знаю я їх пояснення. Мені теж колись пояснювали, я все розуміла, а потім як заглибилась в тему, такою ідіоткою себе відчула. Так ось, поясни мені, не надто розумній жінці, бо сама я зрозуміти не можу і польоту твоїх думок не вловлюю… поясни мені, навіщо тобі хазяйка дому, якщо в тебе й дому нема? Де вона там має за порядком слідкувати і слуг ганяти? І чого раптом одна? Де її сестра по нещастю?

— Якому ще нещастю? — здивувався Ремілін.

— Та ось, стоїть одне переді мною. Очами лупає і саме собі не може пояснити, навіщо йому ця дівчина, причому в статусі, від котрого вона не зможе відмовитись одним тільки словом “не хочу”. І мені пояснити не можеш. А от їй поясниш, якщо вона здогадається спитати?

— Суніві, чого не можуть зробити енкту? Чому Зелений Володар, коли обіграв шпигунку брата в кільця, загадав саме такий статус для неї на п’ять років?

— Зрадити не можуть, фізично. Розповісти щось, чого не дозволяли. Та й ти не зможеш того ж самого. І не мороч мені голову…

— А її до нас підіслали. Мабуть шпигувати, — перебив Ремілін.

І так, він про це вже думав. І думав подарувати пташці амулет, щоб не чула і не бачила зайвого. Але договір все одно краще.

Суніві похитала головою і тихо обізвала бовдуром. І подивилася так, що саме бовдуром він себе і відчув — ті, хто підіслав таку невмілу шпигунку, котра ще й шпигувати не хоче, не вартували такого договору з дівчиною. Але ось вона вартувала, бо її хотілося захистити. І мати при собі щось на випадок, якщо хтось зацікавиться навіщо йому це здалося.

Іще б дійсно придумати навіщо потрібна хазяйка дому, котрого не існує, і буде зовсім добре. Але це потім. Зараз є проблеми більш нагальні.

— Так! — сказав рішуче. — Йдемо вже, бо запізнимось. А я поки не хочу привертати уваги до своїх запізнень…

І Суніві знову обізвала бовдуром. Як старша сестра, котра про світ знає втричі більше і чесно намагається втримати брата від якоїсь дурні.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше