Лети, пташко

розділ 10

І Марджеріс подумала — а чому б і ні? І ця думка стала в ній розростатися, пускати пагони і корінці, обплітати розум і обіцяти звільнення з клятої клітки. Хоча б частково. Всім же добре. Батько з дядьком будуть думати, що вона заради них старається. До Реміліна не зможуть підіслати ще якусь красуню, бо ж закоханий. Та навіть їй буде добре, коли “милі подружки” зрозуміють, хто такий цей дикун. Та вони зі злості свої капелюшки і чоботи згризуть.

Ось тільки договір треба було продумати, а в голову нічого толкового не лізло. Що не заважало Марджеріс бадьоро йти до якогось храму в супроводі Реміліна і Суніві. І головне ж, тільки коло самого храму в дурну голову нарешті залетіла думка, що Суніві, то подруга, чи найманка, чи хто вона там є Реміліна. І захищати вона буде його. А дурну пташку ще й пакувати в мішок допоможе, якщо він вирішить скинути її в річку з каменем в нагрузку.

— Якийсь дивний храм, — з сумнівом сказала Марджеріс.

Дивний і незнайомий. Невеликий будинок, простенький на вигляд, тільки по стінах в’ється намальвана лоза. Чомусь чорна.

— В інших дуже здивуються, якщо хтось прийде до них з подібними договорами, — сказала Суніві. — Пощастило, що він недалеко від цієї сумнівної школи магії. А то наймати коляску, кудись їхати. Потім ви б іще запізнились. Чи власник коляски розповів би комусь анекдот про цю поїздку.

— Угу, — сказала Марджеріс і озирнулась, бо здалося, що хтось мазнув зацікавленим поглядом по спині. — І хто тут бог?

— Богиня. Й вона не тут, вона під пустелею. Споконвічна змія. А тут тільки зміїні діти, кілька духів і тіні іноді повзають. Місцеві сюди майже не заглядують.

— Угу, — знову сказала Марджеріс і подивилась на серйозного Реміліна.

— Це добре, — сказав він. — Якщо після нас прийдуть чужинці, їх легко помітять. Я потім обов’язково спитаю.

І загадково посміхнувся.

І ні, у Марджеріс не з’явилось відчуття, що вона влізає в якісь неприємності. Та її це відчуття не покидало відтоді, як прийшов батько і став токувати про допомогу хлопчику. А так вона хоч щось контролює і їй принаймні заплатять.

— Зможу потім переїхати в маленьке містечко в глушині і вийти заміж за вдівця-аптекаря, — пробурмотіла ледь чутно, заходячи в храм слідом за Реміліном.

А він почув. Чи вирішив перевірити, чи не зникла вона кудись. Бо обернувся.

Суніві відстала на два кроки і, схоже, видивлялась можливих переслідувачів. Аж захотілося спитати у що таке втрапила ця парочка. Але Марджеріс промовчала. Їй і своїх проблем вистачало. Знати щось про проблеми інших їй не хотілося. Може десь слідом охоронець підісланий дідом цього дикуна ходить. А вони від нього періодично втікать. Все розвага.

Ступаючи в суху прохолоду храму Марджеріс затримала дихання. Роззирнулась, але окрім намальованих на стінах змій в короткому коридорчику нічого цікавого не було. Пройшла слідом за Реміліном іще через одні двері і опинилась в дивному приміщенні без вікон. Тільки в стелі була прорізана кругла дірка по центру і звідти падав яскравий стовп світла. А навкруги напівтемрява, в котрій ледь світяться зеленкуваті вогники, підозріло схожі на чиїсь очі.

Ремілін впевнено пішов до світла.

Марджеріс поспішила за ним, відчуваючи себе тут зайвою.

А коли вони майже дійшли з темряви наче зіткався чоловік. Невисокий. Настільки смаглявий, що його очі і посмішка яскраво світилися на обличчі. Одягнений в зелений шовковий халат з вишитими зміями, підперезаний широким червоним поясом. 

Чоловік вклонився. Щось незрозуміле сказав. Ремілін відповів йому на тій же незрозумілій мові і чоловік зробив крок назад, розчинившись в темряві. А Марджеріс почула якесь шарудіння, наче щось десь недалеко повзло. Наприклад змія зі стіни коридорчика. Вона навіть озирнулась, але за спиною нічого і нікого не було. Навіть Суніві. Тільки темрява і зеленкуваті вогники-очі.

Повернувся смаглявий чоловік раніше, ніж Марджеріс встигла запанікувати, знову щось сказав і махнув рукою. І Ремілін пішов далі. А вона за ним. Бо залишатися одною біля стовпа світла їй було страшно.

Звідки взялися чергові двері, вона так і не зрозуміла. Мабуть теж сплелись з темряви. А за ними, на подив марджеріс, виявився звичайнісінький кабінет. Зі столом, стільцями, шафами, паперами, а головне, з вікнами.

— Типовий договір вкладете? — спитав смаглявий чоловік, сівши за стіл і дочекавшись, поки сядуть вони. — Чи будуть якісь уточнення?

І подивився з цікавістю на Марджеріс.

— Зачитаємо типовий і подумаємо, що іще додати, — вирішив Ремілін теж подивившись на Марджеріс. І посміхнувся. Мовляв, не бійся, все буде гаразд, тебе ніхто не обманює.

А їй захотілося чимось в нього кинути. От примудрявся він будити в ній саме це дивне бажання. І відмовитись захотілось. І якби не думка, що від неї все одно не відчепляться, вона точно б відмовилась.

— Добре, — сказав смаглявий, махнув рукою, наче сторінку великої книги перегортав, і перед ним, прямо з повітря зіткався сувій, з глухим стуком впавши на стіл.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше