розділ 13

Колись давно один зі шкільних вчителів сказав, що весь розвиток цивілізації людства, це просто безкінечні спроби спростити собі життя. Але парадокс у тому, що чим більше люди в цій справі стараються, тим складнішим стає життя.

Ось, наприклад, колись хтось придумав писати один одному листи. Спочатку на папері, а поступово і електронні. Та й навіщо листи, коли можна відправляти короткі повідомлення? Та хоч голосові, якщо тиснути на букви лінь. А в тіло листа можна вставити що завгодно. Хоч сценарій чергового кліпу, короткого, але розписаного з усіма уточненнями на сімнадцять листів.

Просто?

Просто, якщо не враховувати, що за цим сценарієм полює ціла купа людей. Бо вони заробляють на новинах. На ексклюзиві. Або на крадіжках і перепродажі чужої інтелектуальної власності. Або просто найманці, котрим конкуренти заплатили. Або… та тут безкінечний список. Можливо навіть ті занепокоєні матері і дружини полюють на цей сценарій, просто щоб впевнитися, що «Друга спроба» знову збирається знімати якусь гидоту.

І от що робити?

Звісно захищати свою інтелектуальну власність. Для цього навіть спеціалісти є.

А з другого боку є спеціалісти, котрі намагаються їх побороти. Їм же багато не треба. Проскочити в шпаринку, взяти, що треба і зникнути. Ден на цьому знається, в свої п’ятнадцять він подібним займався, просто ради спортивного інтересу. Мабуть тому й не попався ні разу. Бо спливи його улов десь і точно б не зміг відбрехатися. В кращому випадку працював би зараз на якусь державну структуру за копійки і дякував, що не посадили. Тих хакерів завжди ловлять, рано чи пізно. Але кого те зупиняло?

Потім Ден навчився бути обережним і не зв’язуватися з надто помітною інформацією. Не лізти до чужих грошей він навчився, коли ледь не попався і довелося фізично знищувати вузол, щоб затерти свої сліди. Та й то, йому тоді просто пощастило. І ось весь той ризик був за копійки по суті, бо візьмеш одразу багато і не помітити тебе буде неможливо.

Так що Ден, як людина без поганих звичок, без підтвердженого кримінального минулого (не впіймали тому що), без проблемних активів і боргів, зате з неабияким талантом, зміг зрештою знайти білу роботу. Бо він розумний і перестав вірити в легкі шляхи до великих грошей. Але тих, хто буде намагатися зробити своє життя простішим і ситнішим, обходячи по кривій доріжці закон, все-таки багато і в якусь мить виявляється, що послати кур’єра з розпечатками простіше, ніж намагатися зберегти електронні документи від зламу. Дешевше, принаймні.

Тому тепер Крістофу довелося сидіти і чекати, поки він приїде.

Крістоф подивився в вікно, пригостив папугу яблуком, дізнавшись новеньке про свою зниклу матінку і її невідомих приятелів, пообіцяв його обскубати і все-таки всівся шукати Леслі по картинці. Навіщо, він і сам не знав. Ну, не будеш насправді писати про справи в особисті відкриті для прийому повідомлень від сторонніх. Там і закриті, мабуть, перевіряються, якщо він не помиляється з місцем її роботи. Принаймні на слова-маяки, чи крючки їх точно просіюють. А писати щось загадкове, то таке.

Пошуки виявились не таким простим ділом, як здавалося. Обробивши картинку, витягнуту з пам’яті фіксувальщика, пошуковик радісно вивалив купу білявок в схожій позі. Навіть декількох явних чоловіків з довгим світлим волоссям не забув додати. Мабуть заради різноманіття.

Довелося підкрутити процентну відповідність і попросити враховувати тільки обличчя.

Пошуковик задумався, обробив запит і знову вивалив білявок, на цей раз навіть схожих на Леслі. І запропонував вибрати самих схожих для подальшої роботи. Бо він сумнівається, що людина точно знає, чого хоче, не інакше.

Крістоф хмикнув і вибрав.

Пошуковик суворо спитав, а навіщо йому цю жінку розшукувати, чи не збирається Крістоф її непокоїти попри її бажання і чи є йому вісімнадцять, а то мало хто там сидить і в дозволи тикає.

Крістоф тицьнув підтвердження, що вісімнадцять є, приклавши ключ, котрий активується відбитком пальця, і написав, що лізти через блоки і добиватися внесення себе коханого в чорні списки не збирається.

Пошуковик подумав, пошукав в першу чергу, чи не висять на Крістофі заборони, а потім все-таки видав кілька фото з посиланнями. На чотирьох навіть дійсно була Леслі. На першому вона зовсім юна і перелякана обіймала згорток з дитиною. І під цим фото була купа привітань і запевнень, що все буде добре. Там пропонували допомогу, давали поради, рекомендації і посилання. І виявилась, що ця фотографія з офіційної сторінки центру допомоги жінкам у скрутному становищі.

— Оце так? — розгублено сказав Крістоф. А він навіть не намагався нічого подібного відшукати. Не шантажувати ж Леслі її минулим він збирався. Та й чим тут шантажувати насправді? Не хотіла б щоб хтось знав, давно б добилася того, щоб це фото прибрали.

На другому Леслі обіймалася з іще однією білявкою. Обидві були коротко стрижені, років їм було по двадцять п’ять, а одяг надто схожий на якусь уніформу. Крістоф навіть спитав, що воно таке? Виявилося, курси розвитку при міській воєнній школі. Для цивільних в суміжних структурах.

— Оце так, — повторився Крістоф. Виходить, Леслі і стріляти вміє, може навіть не набагато гірше за нього, і право на зброю має і якісь психологічні семінари точно відвідувала. Хоча на що він сподівався? Сам же запідозрив, що вона в якійсь структурі по захисту, чи розслідуванню чогось там працює.

На третьому фото була Леслі на фоні моря. Замріяна така, романтична. Фото точно постановочне і оброблене, тому не цікаве. Може взагалі з вірт-світу витягнуте.

А на четвертому гарна Леслі сиділа в кріслі і привабливо посміхалася. Та навіть звабливо посміхалася. Але посилання там вело до закритої сторінки пошуку швидких побачень.

— Іще є? — спитав Крістоф у пошуковика.

І дізнався, що досі з Леслі не спілкувався і не пересікався, що подібні пошуки є підозрілими, так що треба дякувати за те, що дали. Бо інші фото надто особисті і дівчина може не хотіти, щоб він на них дивився. В доступ для геть усіх вона їх не виставляла. Треба, сам стукайся і просись впустити подивитись.