розділ 5

Куди заносить розслідування героїв шпигунсько-пригодницьких фільмів? О, куди тільки не заносить. І в дорогі отелі, і на морські курорти, і в чиїсь величні садиби на бал-маскарад.

А куди це кляте розслідування вперто заносило Леслі? Та в найбільший гадючник в місті. В той самий де будинок впав. Бо експерти дивні шляхи юного генія відслідкували, а шеф передати справу комусь більш кваліфікованому відмовився. У Леслі ж так добре виходить. Он і того друга відразу знайшла. І в його комп’ютер влізла. А тепер треба влізти в ту екскурсійну фірмочку і пошукати сліди ще й там. Сама ж це запропонувала.

І ні, насправді Леслі відмовлятися від справи не хотіла. Їй було цікаво і робота ледь не вперше приносила таке задоволення. Але гратися в шпигунів… та й не могла вона не спробувати, щоб потім претензій не було.

Не зважаючи на це все лізти в офлайнове лайно так званого кварталу розваг Леслі не хотілося. Навіть в якості співробітниці фірмочки, котра змогла офіційно там закріпитися і мала хоч якийсь захист. Втрачати офіційні гроші справжні господарі того лайна не хотіли. Бо за чим тоді ховати неофіційні?

Зовні все мало досить пристойний вигляд. Будь який каприз стосувався виключно екскурсій. Борделів замаскованих під танцювальні клуби і масажні кабінети не пропонували, але адресу за окрему плату могли дати, що Леслі з’ясувала ледь не відразу після проходження співбесіди.

На роботу її взяли легко. Свою роль в цьому відіграло як те, що вона знає аж три іноземні мови, бо є диваки, котрі довіряють тільки живим перекладачам (ага, особливо серед лайна, котре більшою частиною віртуальне і не факт, що ось та дівчина не замаскована під справжню роботизована секс-лялька), так і те, що вона мати-одиначка, а значить, за визначенням, повинна шукати підробіток. Бо всі ж знають, що ті надто юні матусі просто невдахи і нормально їх життя вже не складеться.

Довіряти з першого ж дня, звісно, не збиралися. Але Леслі їх довіра була потрібна, як лисому коту грумер. Їй було потрібно прослідкувати чотири екскурсійні маршрути і підключити збірщик даних до внутрішньої сітки. Маршрути, бо саме на одному з них хлопчина щось помітив. Всі чотири дивним чином крутилися навколо впавшого будинку. Ще більш дивним чином на всі взяв і записався неповнолітній, але то таке. А сітка була потрібна експертам, котрим було ліньки самим в ту сітку влазити. А на справедливе питання Леслі про те, що їй робити, якщо її за цим ділом спіймають, їй побажали вдачі і запевнили, що в подібних місцях все тримається на таких шмарклях і система захисту там такий проходний двір, що якогось зихищеного жука ніхто при всьому бажані не помітить. Леслі зробила вигляд, що повірила, але вирішила спочатку придивитися і порозпитувати. Вона ж наївна дурепа. Прямо тобі білявка з анекдоту. Котра спочатку не знала звідки діти беруться, а потім не подумала як ту дитину буде ростити і годувати. Хто її в чомусь запідозрить? Може вона собі хоч якогось чоловіка знайти намагається. Ага, любителя годувати і виховувати чужих дітей, поки матуся нарешті відпочиває і отримує від життя задоволення. І чого цей клятий чоловік не знаходиться, га?

— Щось я не про те думаю, — пробурчала Леслі і підтягнула штани. Мерзенні штани, мерзенного відтінку рожевого, вузькі і незручні, куплені заради образу дурепи.

Янка, подруга, а не дочка, як побачила їх, так і стала іржати, що твоя коняка. А шеф без зайвих запитань видав весь запрошений захисний набір, окрім маленької ядерної бомби. Не було в нього тієї бомби. І ні в кого не було, як він вважав. Простіше було знайти маленьку чорну діру в захисній оболонці, але на це не було часу. Ага, точно таку, як в тому фантастичному серіалі про терористів, котрий викликав чергову хвилю паніки, істерії і параноїдальних теорій. Леслі аж захотілося влаштувати істерику і придумати свою теорію, з шефом в ролі головного змовника з інопланетними інтервентами.

— Леслі? — заморено спитала дівчина незрозумілого віку з фіолетовими нігтями такої довжини і гостроти, що ними при бажанні можна було когось вбити ударом в серце.

— Так, — обережно відповіла Леслі, а то хто цю екстремалку знає? Чому екстремалку? Так у вісні таким нігтиком в кращому разі око можна самій собі виколупати. Випадково.

— Ольга. Приємно познайомитись.

По обличчю було видно, що неприємно. Гнала б вона таких любительок рожевого звідси зі свистом і гиком. Мабуть чоловіки здатні ці штани оцінити тут таки водяться.

— Я працювати…

У Ольги вираз обличчя став такий, що остання дурепа здогадалася б куди вона бажає відправити працювати дурну білявку. Леслі на мить задумалася і вирішила стати після цієї останньої і бути самою останньою. А то патли виривати діло хороше і комусь навіть цікаве, а в неї жук і чотири маршрути. Тому Леслі заусміхалася, винувато і життєрадісно. І закивала, як лялька, в котрої голова на шарнірі з важілем.

Бідну жіночку помітно перекосило.

— У мене це, проблеми, — сказала Леслі по секрету, нагнувшись над столом і знову посміхнулася. — Але я розумна і старанна.

Ольгу перекосило в інший бік, Леслі навіть запідозрила що в неї віртуальна маска зазбоїла від такого щастячка.

— І працьовита! — добила нещасну Леслі і випрямилась.

А потім озирнулася, бо дуже яскраве відчуття погляду в спину з’явилося. Хоча враховуючи позу, дивилися зовсім не на спину, а на рожеві штани понижче неї.

Чоловік погляд не відвів. Ще й усміхнувся і підняв великий палець вверх. Досить високий, широкоплечий, з примітною сережкою, довгою сріблястою висюлькою в правому вусі. В лівому теж щось було, щось невелике на гвіздку. І Леслі захотілося підійти, роздивитися що саме. Дивне таке бажання. Бо чоловік був нахабний і навряд з приємним характером. І не красень, що очей не відвести. Звичайний чоловік, хіба що вилиці — мрія модельних агенств. І навіть не блондин, скоріше навіть брюнет. Але погляд…

Леслі втрималася і не лайнулася. Їй завжди в першу чергу в чоловіках подобалися саме очі. Байдуже якого вони були кольору, чи форми. Головне, як ці очі дивилися. І в незнайомця вони дивилися правильно. Прямо і спокійно, впевнено.