розділ 3

Взагалі Леслі завжди вважала себе аналітиком і стяжати лаври детектива не прагнула. І чому шеф, разом з його осіннім настроєм, вирішив її в ті детективи записати, не дуже розуміла. Ну, добре, в нього ледь не половина підлеглих спить собі в капсулах, весело проводячи час у лікувальній грі для жінок. Але вона тут до чого? Чому підлеглу жінку не можна було замінити чоловіком з тією ж направленістю?

Геть усі зайняті, а їй по основному профілю все одно нема чим зайнятися? Ну, вона б знайшла. Але хто її стане слухати?

Справа настільки проста, що з нею і дилетант справиться? Так Гірт Лері ж! Яка тут простота може бути, якщо та справа стосується ненормального генія з дивними ідеями?

— Можливо ця справа просто безнадійна, — прошепотіла дівчина заглядаючи в чашку зі справжнім лате — потрібно ж себе час від часу балувати. — І чим скоріше я провалюсь, тим скоріше її віддадуть кудись вище. Можливо навіть тому придурку з президентської безпеки. І нехай в нього голова болить.

А ось так могло бути запросто. Але Леслі що до того? Програвати вона якось не звикла, хоч і не детектив.

— А ще той клятий Місяць.

Хлопчину вона, не без допомоги Яни з її адмінресурсом і допусками, куди саму Леслі не пустять, здається вирахувала. Та точно вирахувала, не дарма ж та дитина пропала. Але що з цим робити? Розпитувати батьків? А коли батьки знали, чим насправді займаються їх діти-підлітки? Батьки зазвичай здивовано плескають очима, плачуть і благають врятувати дурненьке чадо.

— Доведеться розпитувати однокласників і друзів. Як же я не люблю підлітків.

Леслі ледь не застогнала. Нагадала собі, що в самої дочка зараз проходить курс в школі для юних геніїв, а через декілька років почне викидати різні коники, і спробувала змиритися з реальністю. Виходило так собі. Дочку вона любила, хоча й розплювалася колись через неї з усією сім’єю. Не розуміли вони, як можна ламати собі життя через якогось пуголовка. Думали, що вона сподівається, народивши, того йолопа повернути, котрого на той момент пристрелити хотіла. А вона просто не змогла. Побачила, що в того пуголовка вже ручки-ніжки є і не змогла.

І так, вона не чудова героїня романа про справжню жінку. Вона тисячу разів про те жаліла. Вона якось навіть прийомну сім’ю почала підшукувати. Але потім життя наладилось, з’явилися гроші на школу, в котрій можна було залишати дитину, якщо не встигаєш її забрати, знайшла квартиру поруч з тією школою (за допомогою фонду помічі жінкам, але ж знайшла). А потім ще підвищили. На курси відправили. Перевели в безпеку, де платили і зовсім добре. І Леслі з нещасної занадто юної матері перетворилася на впевнену жінку. Одиначку. Але не тому, що дочка є. Просто якось не траплялося чоловіка, заради якого вона б своєю самотністю поступилася. Їй в тій самотності було комфортно. А чоловіки постійно бажали отримати більше, ніж віддати. І добре, були б варті того, але…

— Все одно не люблю підлітків, — прошепотіла Леслі.

Не поспішаючи допила лате. А куди поспішати, якщо клятий літак, разом з іншими такими ж клятими затримується на невідомий час? Вона вже й полаятись з адміністрацією аеропорту встигла. І завірені довідки про запізнення літака в них отримала, хоча не дуже розуміла, навіщо вони їй здалися. І почитала якусь дурню. Та навіть подрімати стоячи примудрилася, коли стояла в черзі коло довідкової (ось навіщо там стояла? Що цей автомат міг сказати такого, чого не можливо знайти в інтернеті?).

— Треба ще посидіти, — вирішила Леслі, коли лате закінчилося. — В спільному залі очікування. Потім буду розповідати які там незручні крісла. А то всі розповідають, а мені й сказати нічого. Я завжди в останню мить прибігаю.

Ідея була так собі, але інших взагалі не було. Так що вона пішла посидіти. Досить швидко відшукала пусте крісло, прямо перед темною дзеркальною стіною, всілася і задумалася чим іще зайнятися? Ідей, крім подивитися новини не було.

З думками, що не завадить подивитися, що їй там майбутнє готує, Леслі розвернула перед собою невеликий монітор. А то раптом знову новини про Місяць, а вона навіть не підозрює, що срака, котра наближається, вже ось така здоровенна.

Рандомна рулетка блимнула і на екрані з’явилася якась занадто життєрадісна брюнетка з очима, обведеними густим чорним кольором.

— Кріс Милаш, фронтмен гурту «Друга спроба», знову втрапив в скандал! — майже викрикнула вона так голосно і настільки радісно, наче кілька мільйонів поставила на те, скільки він від цих скандалів втримається і вгадала до секунди, зірвавши джек-пот. Леслі ледь не сахнулася, швидко включила навушники і проігнорувала несхвальні погляди інших очікуючих рейси.

На екрані життєрадісну неформалку змінив наповп, котрий майже повністю складався з жінок середнього віку. Прямо батьківський комітет згадався, котрий вимагав щоб Яну зі школи вигнали за їх нещасних побитих синочків. Леслі мимоволі почала співчувати невідомому Крісу, котрого цей натовп переслідував і чогось від нього хотів.

Дрон, котрий знімав все це неподобство, наблизився, і Кріс виявився ще одним неформалом з обведеними чорним очима, блідим обличчям і чорним волоссям, стриженим якось так, що половину обличчя видно не було. Якщо опустити деталі, як то дивний одяг, то звичайний собі парубок десь за двадцять років, може за двадцять п’ять, або навіть ближче до тридцяти. Погляд ще розумний, уважний і зосереджений. А губи кривить зневажлива посмішка. Відбувалося все це дійство в якомусь аеропорту, тому далеко те собаче весілля не дійшло, рівно до першого турнікету.

— Ми вимагаємо провести аналіз! — заволала якась особливо збуджена жінка і виволокла з натовпу невисокого, непримітного чоловіка з квадратною валізою компактного аналізатора в руках. — На той фестиваль купа підлітків з’їдеться! А тут мало того, що нецензурна лексика в піснях, так іще й під якимись препаратами постійно!

— Оу, — зацікавилася Леслі. Не був цей неформал схожий на наркомана під дією препарата. Він був схожий на бійця ММА, готового до фінального боя.