Між Світлом і Темрявою

З настанням сутінок над частоколом стали спалахувати смолоскипи. Стовпи, встановлені для жертвопринесення, відкинули на землю зловісні тіні. Капюшонники виходили зі своїх помешкань, повільно сходились до того місця й щось схвильовано обговорювали. Схоже, ця подія була для них дуже значущою. 

  Ада й Емілія сиділи в сараї, притиснувшись спинами до стіни, й з острахом чекали, коли за ними прийдуть. Хоч якими незламними вони намагались бути, їх почала роз'їдати паніка. В Ади тремтіли руки, а Емілія втирала рукавом сльози, що мимоволі котилися по щоках.  

- Ти коли-небудь могла уявити, що зустрінеш свою смерть отаким чином? - понуро спитала Ада.

- Ми її не зустрінемо, - заперечила Емілія. - Друзі знають, що ми тут.

- І що з того? Вони ніяк сюди не прорвуться. Подумати тільки...нас принесуть у жертву. І заради чого?

- Вони не посміють і пальцем до нас торкнутися! - насупилась Емілія, скочивши на ноги. - Адо, невже ти опустиш руки?

- А що мені лишається? - крикнула Ада, і її голос зрадливо затремтів. - Ми вже все перепробували! Це кінець, Еміліє! 

  Емілія прикусила губу й стала ходити з кутка в куток, мов загнана до клітки птаха. 

- Їхній ватажок сказав, що нас принесуть в жертву Темряві, правильно?

- Так, і це жахливо, - зітхнула Ада.

- Значить, він один із тих, хто володіє тією тварюкою! Отже, у нього теж повинен бути предмет, на кшталт того, що був у Емми.  

- Я не розумію, навіщо ми потрібні його Темряві?

- Вона, мабуть, така ж схиблена, як і її господар, - прошепотіла Емілія. - Послухай! Ми ж змогли знищити медальйон Емми. Без її контролю Темрява стала безпорадною. 

- Ти пропонуєш зробити це саме й тут? - вразилась Ада. - А як ми дізнаємось, що це за предмет? 

  Цієї миті відчинились двері, і до сараю ввійшли два капюшонники. 

- Час прийшов, пані! - манірно промовив один із них і дістав з-за спини мотузку.

  Ада й Емілія схопилися за руки й злякано притислися до стіни.

***

- Що це, Лерою? - вразилась Редеора, розглядаючи сяючий клинок у нього в руці. 

- Чесно кажучи, я й сам не розумію, - розгублено мовив Лерой. - Перстень Світла перетворився на меч.

- Як ти це зробив? - роззявив рота Камальт. 

- Не знаю, - стенув плечима хлопець. Про голос тітки Габріелли він вирішив змовчати. 

- Очманіти! - видихнув Камальт. - Очам не вірю!

  Лерой провів пальцем по сяючому білому клинку й згадав слова із листа тітки: "Тепер у твоїх руках частина зброї, яка не дозволить перемогти злу". То ось що вона мала на увазі? Перстень справді може перетворюватись на зброю?

- Я думав, що через нього просто передається захисне "срібло", - промовив Лерой. - Але все набагато складніше. І астроном мені чомусь про це не сказав. 

- І як нам допоможе цей меч? - поцікавилась Редеора. 

  Лерой стиснув ефес і зміряв очима ворота.

  Емма з Ігнатіусом сиділи в кущах із витріщеними очима й роззявленими ротами. 

- Ти знала, що таке буває? - Ігнатіус ледве стулив ці слова докупи. - Що Перстень може перетворюватись на зброю?

- Ні. Я вперше таке бачу... - захитала головою дівчина. - Гадаю, навіть господар не міг такого передбачити. 

***

  Капюшонники вивели Аду й Емілію з сараю. Дівчата опирались, однак поганці недбало штовхали їх у спини. Люди в плащах заповнили майже всю площу. На підвищенні між стовпами досі лежала брошка у вигляді того дивного символа. Помітивши її, Емілія охнула й прошепотіла Аді:

- А раптом оця прикраса і є предметом, де живе Темрява?

- Чому тоді поганець не носить її при собі? 

- Не знаю... 

  Дівчат підвели до стовпів. Капюшонники схвально загомоніли.

- Покваптеся! - гукав хтось із юрби. 

  Коли капюшонник став прив'язувати Емілію до стовпа, вона вдарила його коліном у живіт. Він зігнувся навпіл, а вона кинулась до брошки. Однак інший капюшонник миттєво зреагував і схопив її за волосся. Емілія скрикнула, а її рука зупинилась в кількох сантиметрах від прикраси.

- Ти зробила все, що могла, - зітхнула Ада.  

  Коли поганці прив'язали їх до стовпів і переконались, що вони нікуди не втечуть, із юрби вийшов ватажок. Він зміряв дівчат тріумфуючим поглядом і, повернувшись до натовпу, вигукнув:

- Браття мої! Нарешті настав цей момент! Сьогодні ми станемо на одну сходинку ближче до безмежної влади! Сьогодні у нас з'явиться іще одна частинка Темряви, котра перебувала в цій брошці п'ятнадцять років! Довгий час вона лежала посеред лісу, не в змозі вирватись на свободу. Вона здичавіла, втратила всю свою могутність, однак життєва енергія наших жертв наситить її голод і поверне їй силу! - потім він підняв руку, і на його зап'ясті блиснув браслет. - Я об'єднаю ці дві прикраси! 

  Капюшонники схвально загомоніли, а потім дружно поскидали капюшони. Дівчата здригнулись. Перед ними були десятки облич із зображеннями того дивного символа. Ватажок теж скинув капюшон. Його очі блиснули. Саме він був тим чоловіком у чорному плащі, котрий знаходився на нараді у замку Флоренса. 

- Матінко, у нього дві прикраси, - прошепотіла Ада. - І дві Темряви.

- Так, одна з них неповноцінна, і вони повернуть її до життя за наш рахунок, - насупилась Емілія. 

  Поганець бережно взяв брошку й підняв її вгору, а потім прокричав:

- Тепер ти знову станеш вільною! Я наказую тобі вилетіти звідси й поживитися життям цих панянок! 

  Дівчата з жахом усвідомили, що зараз звідти вилетить здичавіла Темрява й покрамсає їх своїми чорними пазурами.

- Пробач мене, Еміліє! - закричала Ада, не в змозі стримувати сльози. - Якби я могла, я б повернулась назад і все виправила! 

- Ти теж мене пробач! - вигукнула Емілія. 

  Із брошки стало виповзати щось, схоже на чорний дим. Воно збільшувалось у розмірах, шипіло й завивало. Навіть обличчя капюшонників торкнув страх. Емілія заплющила очі й подумки стала прощатися з Лероєм. Вони так мало були разом, вони так пізно сказали один одному найголовніші слова...