27. Велике будівництво

Леле прокинулася вже під обід. Сонце, яке встигло піднятися високо в зеніт, щедро залило кімнату яскравим літнім теплом. Дівчина солодко, ніжно потягнулася на ліжку, вперше за довгий час відчуваючи не важкість, а дивовижну легкість у всьому тілі. Їй знову хотілося кудись бігти, швидко їхати, ловити обличчям вітер або просто розправити свої срібні крила і злетіти високо в небо. Нічні сльози на грудях у Варда ніби змили з її душі весь накопичений біль.

Вона швидко накинула легкий одяг і спустилася вниз, де застала неймовірно цікаву й теплу картину. Прямо у вітальні, розпластавшись на м'якому килимі, лежали дівчата і щось захоплено малювали кольоровими олівцями на великих аркушах ватману. Процесом впевнено керувала Алісія.

— Я ж кажу, що тут має бути тераса! — затято опиралася Форі, активно розмахуючи зеленим олівцем. — Я хочу, щоб біля нашого з Іваном будинку була велика, затишна крита тераса, а навколо неї — пишний садок із квітами та фруктовими деревами.

— А я кажу, що тераса має бути з зовсім іншого боку, — м'яко, але непохитно відстоювала свою архітектурну думку Алісія. — Щоб східний вітер із Межі не приносив у дім ранкові морози, тераса повинна дивитися на столицю прямо зі Скелі Гроз. Тоді й краєвид буде королівським!

Леле зупинилася на останній сходинці й голосно, змовницьки кашлянула. Дівчата зреагували миттєво, одночасно повернувши голови до неї.

— Лелечко! Ти вже виспалася? — Енея першою підхопилася з підлоги і з радісним писком полетіла обійматися. Дівчинка міцно обхопила її руками за талію. — А ми тут вирішили зробити тобі сюрприз і трохи допомогти з дизайном майбутніх будинків на Скелі Гроз. Ти ж не проти нашої самодіяльності?

— Я тільки за, — щиро усміхнулася Леле, міцно притискаючи до себе дівчинку і відчуваючи, як серце наповнюється домашнім затишком. Вона подивилася на розкидані малюнки. — Ну, показуйте, що ви тут уже напридумували, дизайнери.

— Алісіє, розгорни наш макет! — скомандувала Енея, швиденько згрібаючи олівці та папери з килима, звільняючи простір.

Алісія змовницьки підмигнула, торкнулася свого браслета, і посеред кімнати розгорнулася об'ємна, деталізована голограма майбутнього селища, яке вони створили втрьох.

Леле заворожено застигла, розглядаючи це диво. Перед її очима постали акуратні одноповерхові будинки з яскравими кольоровими дахами та білосніжними стінами, які ідеально вписувалися в суворий пейзаж Скелі. Біля кожного котеджу були розплановані невеликі квітучі садочки, витончені альтанки і ті самі тераси, про розташування яких дівчата щойно так палко сперечалися.

Близько тридцяти таких будинків гармонійно розмістилися вздовж однієї широкої вулиці. Трохи далі, внизу біля підніжжя, виднілася розвинена інфраструктура: великий сучасний магазин, просторий спортзал із панорамними вікнами, про який так сильно просив Руслан, а ще — розкішний ресторан, що буквально завис над прірвою. Макет був продуманий до дрібниць: бігові та велосипедні доріжки, акуратні фонтани й невеличка штучна водойма з лавочками в тіні магічних дерев навколо.

Але найголовніше, від чого у Леле перехопило подих і з'явилися сироти на шкірі — це центр селища. Дівчата повністю відновили замок її батька. Стародавня цитадель тепер знову велично височіла над Скелею Гроз, наче відроджена з попелу, врізаючись високо в хмари своїми тонкими золотими шпилями, які яскраво виблискували в променях голографічного сонця.

— Ну як? — тихо, затамувавши подих, запитала Форі, заглядаючи Леле в очі. — Схоже на справжній дім?

— Це... це неймовірно, — прошепотіла Леле, відчуваючи, як до горла підступає клубок, але цього разу від чистого щастя. Вона протягнула руку, і її пальці пройшли крізь золоті голографічні шпилі батькового замку. — Дівчата, ви проробили колосальну роботу. Я навіть мріяти про таке не наважувалася.

— Чудовий проєкт, — раптом пролунав від дверей низький, оксамитовий голос, від якого у Леле по спині миттєво пробігли знайомі сироти.

У вітальню неспішно увійшов Вард. Він уже встиг змінити бойовий обладунок на вільну темну сорочку, рукава якої були недбало закочені до ліктів. Володар Цинару підійшов ближче до голограми, заклавши руки в кишені, і зрілим поглядом архітектора оцінив тривимірне селище. Дівчата притихли, з надією та легким побоюванням чекаючи на вердикт найсильнішого чоловіка міжсвіття.

Вард повільно обійшов макет по колу, і на його губах з'явилася тонка, хитра посмішка. Він зупинився прямо навпроти Леле, розглядаючи її розгублене, але затишне домашнє обличчя.

— Архітектура бездоганна. Магічні інженерні блоки мого міністерства будівництва готові втілити цю голограму в життя вже завтра вранці, — владно вимовив він, а потім перевів погляд на ліве крило вулиці. — Тільки у мене є одна суттєва правка.

Алісія насупилася, готова захищати свій макет: — Яка саме, Володарю? Тут усе розраховано за трояндою вітрів Скелі Гроз!

— Вітри тут ні до чого, Алісіє, — Вард підняв руку і легким порухом пальця пересунув один із найбільших і найкрасивіших котеджів, що стояв осторонь, ближче до величного відновленого замку батька Леле. Буквально паркан у паркан. — Ось цей будинок. Це моя резиденція. І вона має стояти саме тут.

Леле підняла брову, миттєво розкусивши його гру, і склала руки на грудях: — Твоя резиденція? Якщо я не помиляюся, Володарю Вард, у тебе є цілий палац у столиці Цинару. Навіщо тобі скромний одноповерховий котедж на суворій Скелі Гроз?

Вард зробив крок уперед, скорочуючи між ними відстань до мінімуму, так що дівчата навколо затамували подих. Його сталеві очі спалахнули теплим, грайливим вогнем, а голос став на тон нижчим:

— Ну як же, Провіднице? Твій батько тепер мій міністр оборони. Мені просто необхідно бути ближче до свого стратегічного центру. Ну і... — він нахилився трохи ближче до її вуха, так, щоб чула тільки вона, — я маю особисто контролювати, щоб моя сусідка не забувала заходити на ранкову каву. До того ж, згідно з моїми розрахунками, наші тераси дивитимуться одна на одну. Ти ж не проти ділитися краєвидами?