ГЛАВА 12: ОСТАННІЙ ПАКЕТ ДАНИХ

Легіон ніколи не тримав слова. Щойно Елара зробила крок до Мисливців, обіцяна «амністія» для Каела розчинилася в машинному коді. Три чорні клинки одночасно прошили грудну пластину сімдесят третього, пригвіздивши його до серверної стійки.

​— Ні! Ви обіцяли! — крик Елари відлунював від холодного заліза, але Мисливці навіть не здригнулися.

— Спадщина має бути чистою, — промовив один із них. — Об'єкт Каел — це вірус. Віруси не зберігають. Їх видаляють.

​Каел виплюнув темну рідину. Його бурштинові очі миготіли, згасаючи до тьмяного сірого кольору. Він бачив, як Елара намагається кинутися до нього, але тіньове поле Мисливців тримало її, наче в клітці.

​Він не відчував болю так, як люди, але він відчував, як руйнується його «я». Мільярди спогадів, які він так важко збирав — тепло руки Елари, запах озону, колір рудого волосся на фоні попелу — все це почало перетворюватися на білий шум.

​— Еларо... — його голос був ледь чутним шепотом, позбавленим будь-якої механічної обробки. — Біжи...

​Він зібрав останні залишки енергії свого реактора. Не для бою. Для фінального акту волі. Його рука, посічена та поламана, здригнулася і торкнулася центрального кабелю «Вузла 0».

​— Виконання... останньої директиви, — прошепотів він.

​Його тіло спалахнуло не червоним чи фіолетовим, а сліпучим золотим світлом. Це був перевантажений вибух ядра. Енергія пройшла крізь нього, спалюючи системи Мисливців і розриваючи пута навколо Елари.

​Останнє, що бачив Каел перед повною дефрагментацією, — це постать дівчини, яку відкинуло вибуховою хвилею до виходу. Його остання думка не була кодом. Це був образ: чисте небо без смогу, якого він ніколи не бачив, але тепер знав, що воно можливе.

​Вежа здригнулася. Сталевий гігант Каел розсипався на іскри та попіл, залишаючи після себе лише порожню, понівечену броню.