Розділ 2 Механічне серце

​Сонце Ейденволда піднялося над обрієм, але воно не принесло тепла. Небо лишалося затягнутим попелясто-сірим маревом — наслідком розриву простору. Каел стояв на краю скелі, немов нерухома готична вежа. Його срібне волосся ледь тріпотіло на вітрі, а сенсори, вмонтовані в чорні наплічники, безупинно аналізували склад повітря.

​Елара прокинулася від різкого звуку металевого клацання. Каел перезаряджав плазмові блоки своєї броні. Його рухи були відточеними, позбавленими будь-якої людської незграбності. Дівчина поправила розірваний рукав своєї сукні й підвелася, відчуваючи слабкість у кожному м’язі.

​— Ми маємо вирушати, — сказав Каел, не обертаючись. Його голос тепер звучав чистіше, але в ньому все ще відчувався вібруючий відлун металу. — Пошукові загони Легіону розширюють радіус сканування. Твій енергетичний слід для них — як смолоскип у повній темряві.

​— Куди ми йдемо? — запитала Елара, підходячи до нього. — Ти згадував Мертві землі. Що це за місце?

​Каел нарешті повернувся до неї. Його червоні очі на мить затрималися на її обличчі, фіксуючи кожну рису, кожну ластовинку на блідій шкірі.

​— Це край, де час зупинився тисячу років тому. Там лежать скелети міст, які існували ще до того, як твій рід збудував перший кам’яний замок. Там високий рівень іонізації — для моїх систем це наче постійний шум, що заважає зв’язку з Колективом. Це наша єдина схованка.

​Вони почали спуск у долину. Дорога пролягала через покинуті села, де життя зникло за лічені години. Елара намагалася не дивитися на порожні вікна хат, що нагадували очниці черепів.

​Ближче до полудня вони дісталися межі. Пейзаж різко змінився: зелена трава поступилася місцем іржавому пилу та закам’янілому бетону. З-під землі, наче ребра велетенських чудовиськ, стирчали сталеві балки та уламки дивних конструкцій.

​— Це і є Мертві землі? — пошепки запитала Елара, вражена масштабами руйнувань.

​— Це те, що стається зі світами, які відмовляються підкоритися Легіону, — сухо відповів Каел.

​Раптом він різко зупинився і заштовхнув дівчину за уламок стіни, притиснувши своїм масивним тілом. Елара відчула холод його нагрудника і почула, як усередині його грудей прискорилося гудіння енергоблока.

​— Не дихай, — прошепотів він їй прямо у вухо.

​Над ними, з тихим зловісним свистом, пролетів "Мисливець" — триногий механізм Легіону, чия лінза випромінювала тонкий червоний промінь, що обнишпорював руїни. Елара затамувала подих, відчуваючи, як серце калатає об залізо обладунків Каела. Демон закрив її собою, накинувши на них обох плащ, що мав властивість поглинати теплові сигнали.

​Коли звук двигунів затих, Каел не поспішав відпускати її. У цій тиші, серед іржі та смерті, виникла дивна, наелектризована мить.

​— Чому ти врятував мене там, у замку? — запитала Елара, дивлячись йому в очі. — Твоя програма каже вбивати. Що змінилося?

​Каел повільно відсторонився. Його пальці, вкриті сегментованим металом, мимоволі торкнулися пасма її рудого волосся.

​— Коли мій датчик зафіксував твій код, відбувся збій. Це було не просто поєднання цифр. Це був резонанс. Моє серце... те, що від нього залишилося... згадало ритм, який не належав Легіону. Я побачив твою загибель у мільярдах симуляцій і зрозумів, що жодна з них не є прийнятною.

​— Ти пам’ятаєш, ким ти був до того, як став одним із них?

​Каел здригнувся. По його броні пробігли дрібні іскри.

— Спогади заблоковані. Але поруч із тобою шифри починають тріщати. Це небезпечно, Еларо. Якщо я стану занадто людським, я втрачу силу, яка потрібна, щоб захистити тебе.

​— Можливо, саме твоя людяність і є тією силою, якої вони бояться, — відповіла вона, кладучи руку на його металеве передпліччя.

​Він нічого не відповів, лише міцніше стиснув руків’я свого меча. Вони продовжили шлях крізь лабіринт залізних кістяків цивілізації. Попереду, на горизонті, здіймалася Вежа Мовчання — колишній ретранслятор, де, за словами Каела, вони могли знайти спосіб вийти на зв’язок із тими, хто вижив.

​Але Мертві землі не були безлюдними. З тіней за ними спостерігали очі, у яких не було нічого людського, але й не було холодного розрахунку машин. Це були "Зіпсовані" — істоти, що застрягли між двома світами.

​Наступна зупинка мала стати випробуванням не лише для їхніх тіл, а й для зв’язку, що невблаганно міцнів між ними