Глава 1: Код у Крові

​Замок Ардендейл помирав у вогні та неоновому сяйві. Небо над ним розкололося, наче крихкий кришталь, випускаючи в цей світ те, чому не було назви в людських літописах. Елара стояла на найвищій вежі, стискаючи поруччя так міцно, що камінь впивався в долоні. Її руде волосся, зазвичай акуратно зібране, тепер розвівалося диким полум’ям на тлі чорного неба. На грудях пульсував синій амулет — єдина річ, що залишилася від матері.

​Перша капсула впала в центр двору. Земля здригнулася, і з металевого кокона, оточеного хмарою рідкого азоту, вийшов він. Каел. Його постать була втіленням досконалої жорстокості: біомеханічна броня з темного заліза здавалася частиною його тіла, а срібне волосся блищало під спалахами розрядів порталу.

​Він підняв голову. Його червоні очі, що світилися з-під щитка шолома, миттєво знайшли її серед сотень воїнів, що бігали в паніці. Для нього вона була не дівчиною, а сигнатурним кодом, який потрібно було вилучити.

​Елара кинулася до сходів. Важка сукня кольору запеклої крові плуталася в ногах, але страх гнав її вперед. Вона чула, як за її спиною розлітаються дубові двері та кричать вартові. Потім настав тихий, ритмічний звук — гідравлічне шипіння та важкі кроки металу по мармуру.

​Вона вибігла в ліс через таємний хід у стіні. Нічне повітря було холодним, але воно здавалося солодким після запаху озону в замку. Дівчина бігла крізь туман, поки легені не почали горіти, а серце не перетворилося на пораненого птаха, що б’ється об клітку ребер. Вона спіткнулася об коріння старої вільхи й упала в холодну м’яку землю.

​— Стій, — голос прозвучав немов гуркіт обвалу.

​Елара обернулася. Каел стояв у кількох кроках, його рука була піднята, а з передпліччя висунувся плазмовий клинок, що освітлював дерева пекельним червоним світлом.

​— Ти... демон, — видихнула вона, задкуючи.

​— Я — кінець твого світу, — відповів він. Каел зробив крок до неї. Його програма вимагала завершення місії. Жодних емоцій, жодних вагань. Тільки збір коду.

​Він простягнув свою залізну руку до її шиї. Але як тільки його пальці торкнулися блідої шкіри дівчини, амулет на її грудях вибухнув сліпучим блакитним сяйвом. Енергетична хвиля такої сили вдарила Каела, що його відкинуло назад, ламаючи молоді дерева.

​Всередині його шолома спалахнули сотні повідомлень про помилки. Червоний інтерфейс змінився на тривожний синій. Каел упав на коліна, схопившись за голову. У його цифрову пам’ять, де раніше були лише схеми вбивств, увірвалися чужі образи: запах квітів, тепло літнього сонця і жіночий голос, що співав колискову.

​Елара дивилася на нього з жахом, але не тікала. Вона бачила, як демон здригається, як його броня випускає пару, і як червоне світло в його очах гасне, поступаючись місцем людському погляду.

​— Що ти зі мною зробила? — прохрипів він. Його голос втратив механічний резонанс, ставши глибшим і болючішим.

​— Я нічого не робила. Це він, — вона вказала на амулет, який продовжував тихо мерехтіти.

​Каел повільно підвівся. Його внутрішня система намагалася відновити контроль, посилаючи розряди болю в мозок, але він ігнорував їх. Він дивився на руду дівчину перед собою і вперше за століття відчував щось, крім спраги до руйнування.

​— Легіон не зупиниться, — сказав він, дивлячись на заграву пожежі над замком. — Мій код був першим, але за ним ідуть тисячі. Вони відчують цей спалах.

​— Чому ти не вбив мене? — запитала Елара, піднімаючись із землі.

​— Я не знаю. Щось усередині мене... зламалося. Тепер я такий же ворог для них, як і ти.

​З глибини лісу почулося низьке гудіння. Це були пошукові дрони — металеві сфери з червоними "очима", що сканували простір.

​— Ховайся за мене, — наказав Каел.

​Він розгорнув клинок, але тепер він світився не червоним, а фіолетовим — сумішшю його темної сили та її світла. Коли перший дрон вилетів із туману, Каел одним точним рухом розітнув його навпіл. Сфера вибухнула іскрами.

​— Ми не можемо залишатися тут, — сказав демон, обертаючись до Елари. — Твоя кров — це ключ до порталу, який вони хочуть відкрити. Якщо вони заберуть тебе, твій світ стане паливом для Легіону.

​— Куди нам йти? Все знищено.

​— У Мертві землі. Туди, куди мої брати бояться заходити через залишки древньої радіації. Для мене це небезпечно, але для тебе — це шанс.

​Каел простягнув їй руку. Його пальці були вкриті чорним залізом, але рух був обережним, майже людським. Елара вагалася лише секунду. Вона вклала свою маленьку долоню в його холодну металеву руку.

​У цей момент у небі над лісом з’явилися ще десятки червоних вогнів. Полювання почалося.

​Вони рухалися крізь ліс до самого світанку. Каел ішов попереду, його сенсори постійно сканували периметр. Він рухався безшумно, попри свою масивність. Елара ледве встигала за ним, її сукня була пошматована терновником, а ноги боліли від незвичної ходьби.

​Коли перші промені сонця пробилися крізь густі крони, вони вийшли до підніжжя скелі, де ховався старий грот.

​— Відпочинь тут, — сказав Каел, стаючи біля входу як нерухома статуя.

​— Ти не збираєшся спати? — запитала вона, сідаючи на камінь.

​— Мені не потрібен сон у твоєму розумінні. Мені потрібна підзарядка, але в цьому світі немає джерел енергії, крім... — він замовк, дивлячись на її амулет.

​— Крім мене? — здогадалася Елара.

​Каел кивнув.

— Твій амулет — це стародавній акумулятор, який живиться від твоїх емоцій і життєвої сили. Кожен раз, коли він рятує нас, він забирає частину тебе.

​— Тоді бери, скільки потрібно, — вона зробила крок до нього. — Якщо ми не виживемо, моя життєва сила все одно нікому не буде потрібна.

​Каел наблизився до неї. Він відчував тепло її тіла, що було таким контрастним до його холодної обшивки. Він повільно підніс руку до амулета. Як тільки контакт відбувся, сині іскри пробігли по його броні, заповнюючи порожнечу всередині. Його очі на мить заплющилися від задоволення, а Елара відчула легке запаморочення, наче вона раптово втратила багато крові.