Йоль

Сон почав помалу відступати і молода відьма, солодко потягуючись, радісно пригадала, що сьогодні вихідний день.

Здавалось, що за вікном ледь починає розвиднюватись, але Вікторія, поглянувши на годинник, зрозуміла, що небо знову затягнули важкі сірі хмари.

Самаеля вже не було в квартирі. Жінка навчилась відчувати присутність свого демона, за ці декілька місяців, які вони були знайомі.

Темрява тихенько муркотіла на сусідній подушці, а це означало, що та ще зберігає тепло чоловіка, якого кішка просто обожнювала.

Вікторія тихенько піднялась з ліжка, щоб не розбудити свого фамільяра, і підійшла до вікна. Похмурі хмари нависали над містом, наче хотіли заховати його в густому мареві своїх пухнастих тіл.

- Прокинулась вже?, - Самаель ніжно обійняв свою відьму, торкаючись гарячими долонями до оголеної шкіри жінки. Він, як завжди, з'явився нечутно, матеріалізувавшись поруч з Вікторією, прямо з повітря.

- Угу, - кивнула відьма, розвертаючись в колі рук чоловіка, щоб привітати його поцілунком. - Ти вже вирішив свої справи?

- Ні, ти ж пам'ятаєш, що сьогодні починається Йоль?, - вигнув брову Самаель.

- О, точно, в нас ж зібрання в школі призначила директорка, - розгублено кивнула дівчина. - А ти будеш?

- Як завжди, - Самаель підхопив на руки Темряву, яка вже ластилась до його ніг. - Я буду на кожному шабаші, які мої Ковени проводитимуть сьогодні. Пішли каву пити.

- Ок, зараз зварю, - Вікторія вирішила не вдягатись і одразу пішла на кухню, демона вона вже давно не соромилась, та й в квартирі було досить тепло.

- Ммм, обожнюю цю каву, - примруживши очі, чоловік повільно пив ароматний напій з невеликого горнятка.

- Знаю, ти ж сам ці зерна приносиш сюди, - посміхнулась дівчина.

- Вікторіє, ми з тобою підемо на бал-маскарад, що передує святкуванню Початку року, - серйозно поглянув на жінку Самаель. - Я знаю, що ти не любиш просто так приймати подарунки, вважаючи себе потім за них зобов'язаною, але зараз питання досить важливе і я хочу, щоб ти була у вишуканій бальній сукні.

Після цих слів, прямо з повітря, матеріалізувалось білосніжне плаття. Тканина була настільки тонкою, що здавалось, наче це невагоме мереживо павутиння. Від повної прозорості одяг рятувало багатошарове нанесення цієї павутинки одна на одну. Маленькі кристалики, які певно були коштовними камінцями, хаотично примостились на нитках цієї павутинки і переливались при цьому, наче крапельки вранішньої роси.

- Ох, воно таке гарне... але ж..., - почала було Вікторія.

- Ніяких але, будь-ласка, я ж наче все пояснив, - скривився Самаель.

- Що ж... гаразд, - відьма ледь торкнулася пальцями до сукні.

- Давай так, вважатимемо це подарунком до зимових свят, - посміхнувся Самаель, перехопивши руку дівчини для поцілунку. - А ти мені сюрприз приготуєш, тоді все нормально буде, вірно?

- Ой, точно, - Вікторія радісно обійняла чоловіка. - Дякую.

- От і добре, - чоловік, задоволений позитивним завершенням свого задуму, повернувся до смакування кави.

- А що там за бал хоч, до кого ми йдемо?, - поцікавилась жінка, насипаючи Темряві сніданок. Кішка вдячно потерлась головою об руку дівчини і одразу ж втратила до неї інтерес, концентруючи свою увагу на смаколиках в мисочці.

- Побачиш, там цікаво буде, обіцяю, - загадково посміхнувся брюнет. - Все, мені пора, побачимось на вашому шабаші.

Самаель розтанув в повітрі, залишивши на столі порожнє горнятко.

- Побачимось, - зітхнула Вікторія, обережно розглядаючи вишукане вбрання. І, посміхаючись своїм думкам, додала, - так, ну що ж, пішли тебе міряти, мій новорічний подарунок.
 

На вулиці почалася справжня заметіль. Здавалось, наче неспокійні духи природи дійсно гніваються на смертних, вимагаючи поваги та поклоніння. Завихрення складались в чудернацькі образи вершників та казкових звірів. Десь далеко, в густому лісі багатоповерхівок, почулося протяжне підвивання, від якого холонула кров.

Йоль вступав у свої права і от-от, високо в небі, Вотан зі своєю свитою проїде в пошуках грішних душ.

Школа, як завжди, зустріла Вікторію тишею та темрявою. Верховна відьма, якою якраз і була їх директорка, забороняла вмикати світло в коридорах під час шабашів. Звісно ж, їх ліцей був для обраних і тут навчались лише діти чаклунів та представників різних видів сутностей, яких жінка раніше вважала казковими персонажами, серед них були, наприклад, перевертні, напівдемони та вампіри... але звичайні люди, що мешкали в будинках, неподалік від навчального закладу, не мали здогадуватись про його специфічність та нічні наради викладачів.

Вікторія легко повела рукою, викликаючи світлову кульку, яка радісно замиготіла, показуючи жінці дорогу коридором. Ці прості чари дівчина вивчила лише на минулому тижні і, з дитячим захопленням, тренувалась в їх створені у будь-який зручний момент.

- О, привіт, - відьма наздогнала Валентину майже біля входу до спортивної зали, в якій в них проводились шабаші.

- Привіт, як настрій, готова зустрічати початок самого моторошного періоду річних святкувань?, - посміхнулась викладач фізики.

- Оу, а я думала, що Самхейн найстрашніший, - здивовано вигнула брову Вікторія.

- Ні, зимові святкування завжди ототожнювались з періодом холоду та Смерті. Наші пращури боялись Морозу, залишали для нього жертви, щоб задобрити суворого діда, сподіваючись, що той подобрішає і навесні всі ще будуть живими, а земля прокинеться від довгого сну.

- Ого, а кого в жертву приносили?

- Ну, частіше за все різноманітних свиней і щось подібне, а на наших землях взагалі пізніше просто почали кутю для нього готувати в період святок, прикликуючи на період Коляди поласувати солодкою пшеницею. Це якраз і стало аналогом жертвоприношення... ти ж чула, що кутю використовували як нитку з потойбіччям, сподіваючись, що зерно роду і солод наситить мертвих пращурів і їх душі, задоволені частуванням, оберігатимуть родину від незгод. Ця страва завжди була поминальною і перейшла зараз на святкові столи, правда чомусь на період народження Спасителя нової віри, але це просто стара обрядність, як завжди, змішалась з адаптованими під християнство легендами, ми на це вже навіть уваги не звертаємо.