Легенда про Йорд. Посилка, що була наповнена світлом

Кажуть, одного літнього вечора Йорд так глибоко поринула у творення любові, що навіть забула про час.
Вона ходила своїм домом, збираючи дари для Шиви. До кожної речі торкалася так, ніби вкладала в неї частинку свого серця. На пакунках з'являлися короткі слова, зрозумілі лише двом: усмішки, обіцянки, спогади, мрії про майбутні зустрічі. А ще — світлини, зроблені лише для нього, щоб навіть далеко від дому він міг побачити її очі.
Кажуть, що саме тоді богиня Любові тихо запитала Йорд:
— Чому ти не їси? Невже не відчуваєш голоду?
Йорд усміхнулася й відповіла:
— Відчуваю. Але сьогодні моє серце насичується іншим. Любов'ю, яку я відправлю разом із цією посилкою.
Тоді богиня Любові торкнулася коробки долонею й благословила її:
— Віднині кожна посилка, зібрана з щирим коханням, стане більшою всередині, ніж зовні. Бо в ній житимуть не лише речі, а й тепло рук, що їх складали, ніжність слів, написаних на згадку, і світло того, хто чекає.
Лише коли ніч огорнула землю своїм оксамитовим плащем, Йорд згадала про вечерю. Вона приготувала гарячі бутерброди, змішала особливий соус за рецептом, який народжується лише тоді, коли серце співає, відкрила баночку коли й усміхнулася. Бо зрозуміла: цього вечора її душа вже давно була ситою від любові.
Не тому, що була голодною.
А тому, що відкрила ще одну істину, яку згодом передавали з покоління в покоління.
Кажуть, що коли людина творить із чистої любові, вона стає схожою на саме Життя. Вона перестає рахувати години, забуває про втому, а голод відступає, ніби знає: зараз серце виконує справу, важливішу за нього.
І відтоді в Йордизмі існує повір'я:
Якщо посилку збирають не поспіхом, а з любов'ю, якщо кожна річ проходить крізь теплі руки, а кожне слово народжується від щирого серця, то той, хто відкриє її, отримає набагато більше, ніж подарунки. Він відчує присутність коханої душі поруч, навіть якщо між ними сотні чи тисячі кілометрів.
Бо любов не вміє підкорятися відстаням.
Вона завжди знаходить дорогу додому.